На варті незалежності України - Газета №21 (№1074) - Архів за 2016 рік - Каталог статей - Редакція газети "Вісник Розділля"
 
Меню сайту
Категорії розділу
Газета №1 (№1054) [7]
Газета №2 (№1055) [7]
Газета №3 (№1056) [12]
Газета №4 (№1057) [22]
Газета №5 (№1058) [22]
Газета №6 (№1059) [11]
Газета №7 (№1060) [21]
Газета №8 (№1061) [20]
Газета №9 (№1062) [24]
Газета №10 (№1063) [16]
Газета №11 (№1064) [18]
Газета №12 (№1065) [18]
Газета №13 (1066) [15]
Газета №14 (№1067) [13]
Газета №15 (№1068) [24]
Газета №16 (№1069) [19]
Газета №17 (№1070) [19]
Газета №18 (№1071) [17]
Газета №19 (№1072) [14]
Газета №20 (№1073) [19]
Газета №21 (№1074) [19]
Газета №22 (№1075) [19]
Газета №23 (№1076) [16]
Газета №24 (№1077) [10]
Газета №25 (№1078) [19]
Газета №26 (№1079) [10]
Газета №27 (№1080) [9]
Газета №28 (№1081) [7]
Газета №29 (№1082) [7]
Газета №30 (№1083) [6]
Газета №31 (№1084) [8]
Газета №32 (№1085) [5]
Газета №33 (№1086) [9]
Газета №34 (№1087) [17]
Газета №35 (№1088) [14]
Газета №36 (№1089) [14]
Газета №37 (№1090) [13]
Газета №38 (№1091) [11]
Газета №39 (№1092) [15]
Газета №40 (№1093) [14]
Газета №41 (№1094) [12]
Реклама
Статистика
Каталог статей
Головна » Статті » Архів за 2016 рік » Газета №21 (№1074)

На варті незалежності України

  23 роки Незалежності Україна, на щастя, не знала війни. Наш народ пишався тим, що у складні 90-ті Україні вдалося зберегти мир. Але війна не обійшла нашу державу тепер. Ще рік тому ми з вами не знали дуже багатьох слів, пов’язаних з війною, тепер же мирне небо  опалене полум’ям війни. У вогні страждають міста. А найбільше серце обливається кров’ю за сотні дочок і синів, які гинуть від куль окупантів.
  Ще рік тому ми не особливо звертали увагу на слова «Слава Україні! – Героям слава!», а тепер вони набули нового реального непідробного святого змісту. Нині це вітання особливої шани тим, хто у напружений, найкритичніший і найважливіший момент життя нашої країни не відступив і пожертвував собою заради своєї Батьківщини. Це вітання є засвідченням справжнього подвигу патріота. Всім зрозуміло, кому ці слова адресовані, і ні в кого немає сумнівів, що ці герої – це наші хлопці, чоловіки, це мужні воїни, що зі зброєю в руках захищають східний кордон України.
  Історичні події на Майдані розпочалися 21 листопада 2013 року і значно розширились після побиття студентів  вночі 30 листопада. 22 січня 2014 року, під час протистоянь на вулиці Грушевського, на Майдані з’явилися перші жертви - вбиті Сергій Нігоян та Михайло Жизневський.  13 квітня 2014 року розпочалася антитерористична операція  на сході України.  Це не АТО. Це справжня, реальна війна. Нехай її називають неоголошеною чи гібридною, атиповою чи ще якоюсь.  Лінія фронту пролягає на сході України. Але гинуть наші хлопці, «вантаж 200» отримують в усіх куточках України.  Для нашої країни настали часи найбільших випробувань за всі роки незалежності. На наших очах твориться історія не тільки України, але й всієї Європи.
   «На варті незалежності України»– саме таку назву має куточок кімнати бойової слави нашої школи, яка присвячена подіям Майдану, Героям Небесної Сотні та учасникам АТО, зокрема,  нашому земляку Марунчаку Андрію.
Андрій загинув як герой, захищаючи свою державу, посмертно нагороджений  21 серпня 2014 р. орденом «За мужність»  I    ступеня, 15 грудня 2014 р.  нагрудним знаком «За зразкову службу», 3 квітня 2015 р. відзнакою «За вірність присязі», 23 квітня 2015 р. медаллю «За жертовність і любов до України», 19 вересня 2015 р. - орденом «Народний Герой України».  Пам'ять загиблого присутні вшанували хвилиною мовчання. І особливо пекучою вона була для дружин Андрія – вчителя математики нашої школи О. В. Марунчак. А ведучий від імені усіх запевнив: «Ми гордимося, Андріє, твоїм подвигом, у наших серцях вічно буде жити пам'ять про тебе». 
  Про важливість відкриття такого пам’ятного куточку у шкільному музеї говорив  і директор школи В.І. Павлів.
На відкриття кімнати бойової слави  завітала людина, яка бачила війну на власні очі і знала Марунчака Андрія – його брат Петро Марунчак.  
  Микола Пшик і його побратими з окремого 8-го батальйону УДА «Аратта» Іван Павлюк, Микола Синиця, «Сундук» і «Гарі» (на сході, до речі, звичніше звертатися виключно на псевдо) забуваючи про страх, про біль, про безпеку, встали на боротьбу з ворогом.  Вони ясно усвідомлювали, що можуть  загинути в будь-яку секунду, але  пішли

Категорія: Газета №21 (№1074) | Додав: Roman_Zotenko (25.07.2016)
Переглядів: 13
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Вхід на сайт
Пошук
Реклама
 



 
Copyright R. Zotenko © 2014-2016