Село гуртує - Газета №35 (№1088) - Архів за 2016 рік - Каталог статей - Редакція газети "Вісник Розділля"
 
Меню сайту
Категорії розділу
Газета №1 (№1054) [7]
Газета №2 (№1055) [7]
Газета №3 (№1056) [12]
Газета №4 (№1057) [22]
Газета №5 (№1058) [22]
Газета №6 (№1059) [11]
Газета №7 (№1060) [21]
Газета №8 (№1061) [20]
Газета №9 (№1062) [24]
Газета №10 (№1063) [16]
Газета №11 (№1064) [18]
Газета №12 (№1065) [18]
Газета №13 (1066) [15]
Газета №14 (№1067) [13]
Газета №15 (№1068) [24]
Газета №16 (№1069) [19]
Газета №17 (№1070) [19]
Газета №18 (№1071) [17]
Газета №19 (№1072) [14]
Газета №20 (№1073) [19]
Газета №21 (№1074) [19]
Газета №22 (№1075) [19]
Газета №23 (№1076) [16]
Газета №24 (№1077) [10]
Газета №25 (№1078) [19]
Газета №26 (№1079) [10]
Газета №27 (№1080) [9]
Газета №28 (№1081) [7]
Газета №29 (№1082) [7]
Газета №30 (№1083) [6]
Газета №31 (№1084) [8]
Газета №32 (№1085) [5]
Газета №33 (№1086) [9]
Газета №34 (№1087) [17]
Газета №35 (№1088) [14]
Газета №36 (№1089) [14]
Газета №37 (№1090) [13]
Газета №38 (№1091) [11]
Газета №39 (№1092) [15]
Газета №40 (№1093) [14]
Газета №41 (№1094) [12]
Реклама
Статистика
Каталог статей
Головна » Статті » Архів за 2016 рік » Газета №35 (№1088)

Село гуртує

  Зустрічі однокласників, односельців, особливо після тривалих років, коли люди розлітаються з родинного гнізда, мов птахи, на тривалі роки, завжди залишають приємні спогади і згуртовують. Саме такі емоції викликало цьогорічне літо в уродженців Горішного і Долішного, які замешкали у Львові, а одної погожої літньої днини зібралися біля пам’ятника Кобзареві. Об’єднала людей різних статей і поколінь, поглядів і спеціальностей, статків і доль в одне своєрідне родинне коло «маленька батьківщина» - рідне село, яке здавна було неподільним, попри те, що теоретично жили одні в Горішному, інші у Долішному, але практично і досі вважають себе вихідцями єдиних так званих Ляшок (давня назва сіл – Ляшки Горішні і Долішні), гордяться його історією, звичаями і традиціями, односельцями, які примножують його славу. 
  Власне, поштовхом до цьогорічного побачення стала вдала зустріч «ляшківської» інтелігенції у 2011 році, яку ініціював сільський активіст Йосип Спас. 

  І цього разу він став своєрідним модератором зібрання, а допомагали йому в організації депутат районної ради від горішненців і долішненців Ігор Дяків та Петро Дащак. Віддавши шану Кобзареві, гурт односельців попрямував до фігури Матері Божої. Помолилися. А далі влаштували такі собі посиденьки, за якими ділилися спогадами і досягненнями. Та найперше пом’янули земляків, яких уже нема серед нас. 
  Йосип Спас, який по крупинках збирав факти з історії села та видав уже дві книжки про життя-буття Горішного і Долішного від давніх часів і донині, як завжди, і тепер повідав у вступному слові про односельців, яких доля розкидала, як кажуть, мов того цвіту по всьому світу. «Наші земляки є у двадцяти країнах – Польщі, Росії, Латвії, Литві, Швеції, Німеччині, Франції, Англії, Італії, Португалії, Іспанії, Молдові, Казахстані, Ізраїлі, Канаді, США, Аргентині, Бразилії, Австралії, Ватикані. В Україні замешкали у тринадцяти областях – Івано-Франківській, Закарпатській, Чернівецькій, Тернопільській, Хмельницькій, Одеській, Херсонській, Кіровоградській, Київській, Харківській, Донецькій, звісно, Львівській та у Криму. Ті, хто вкоренився у Львові, за кількістю поступаються лише проживаючим у Новому Роздолі». Статистика ця дивувала майже кожного, бо Горішне і Долішне – порівняно невеликі села (загалом нема і тисячі жителів), та ще й чи не найбільш віддалені від райцентру. Якби не географічна близькість до Нового Роздолу, то можна було б вважати і глибинкою. 
  Згадував Йосип Спас видатних односельців – і живих, і тих, хто уже відійшов у небуття. Серед найбільш вартих уваги – художник і різьбяр Іван Бариляк, у спадок від якого селу залишилися його благородні та безкорисливі творчі доробки – іконостас у Горішненській церкві та бокові пристави у Долішненській, а ще він творив іконостаси у церквах Чорного Острова, Дев’ятників та капличці Нового Роздолу. Відзначив модератор зустрічі згуртованість ляшківської громади, яка лише за Незалежності зуміла спільними зусиллями спорудити нову церкву та монумент Борцям за волю України у Горішному, капличку у Долішному, але найголовніше – зберегла найбільш намолену сільську святиню – дерев’яну церкву Косми і Дем’яна, якій уже 315 років. Тут і досі набираються духовної енергії і місцеві,

Категорія: Газета №35 (№1088) | Додав: Roman_Zotenko (17.10.2016)
Переглядів: 23
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Вхід на сайт
Пошук
Реклама
 



 
Copyright R. Zotenko © 2014-2016