Борис Ладницький: прошу в Тебе, Господи, силу кожного дня… - Газета №37 (№1090) - Архів за 2016 рік - Каталог статей - Редакція газети "Вісник Розділля"
 
Меню сайту
Категорії розділу
Газета №1 (№1054) [7]
Газета №2 (№1055) [7]
Газета №3 (№1056) [12]
Газета №4 (№1057) [22]
Газета №5 (№1058) [22]
Газета №6 (№1059) [11]
Газета №7 (№1060) [21]
Газета №8 (№1061) [20]
Газета №9 (№1062) [24]
Газета №10 (№1063) [16]
Газета №11 (№1064) [18]
Газета №12 (№1065) [18]
Газета №13 (1066) [15]
Газета №14 (№1067) [13]
Газета №15 (№1068) [24]
Газета №16 (№1069) [19]
Газета №17 (№1070) [19]
Газета №18 (№1071) [17]
Газета №19 (№1072) [14]
Газета №20 (№1073) [19]
Газета №21 (№1074) [19]
Газета №22 (№1075) [19]
Газета №23 (№1076) [16]
Газета №24 (№1077) [10]
Газета №25 (№1078) [19]
Газета №26 (№1079) [10]
Газета №27 (№1080) [9]
Газета №28 (№1081) [7]
Газета №29 (№1082) [7]
Газета №30 (№1083) [6]
Газета №31 (№1084) [8]
Газета №32 (№1085) [5]
Газета №33 (№1086) [9]
Газета №34 (№1087) [17]
Газета №35 (№1088) [14]
Газета №36 (№1089) [14]
Газета №37 (№1090) [13]
Газета №38 (№1091) [11]
Газета №39 (№1092) [15]
Газета №40 (№1093) [14]
Газета №41 (№1094) [12]
Реклама
Статистика
Каталог статей
Головна » Статті » Архів за 2016 рік » Газета №37 (№1090)

Борис Ладницький: прошу в Тебе, Господи, силу кожного дня…

  Народився 27 квітня 1952 року в селі Батятичі  Кам’янко-Бузького району. Закінчив Івано-Франківський інститут нафти і газу у 1978 році і прибув за направленням до Нового Роздолу. Пройшов шлях від майстра до директора ДМЗ «Карпати», незмінним керівником якого був протягом 30 (!) років.
  За цей період Борис Михайлович організував грамотний дружній колектив керівників, спеціалістів, робітників, які вирішували будь-які технічні, економічні, складні виробничі питання. Таке вдається далеко не кожному керівнику. За час керівництва Б.Ладницького було закінчено будівництво заводу, зведено житловий заводський мікрорайон, дитячий садок, магазини, інше.
  Під керівництвом Бориса Михайловича ДМЗ «Карпати» був одним з найкращих заводів Міністерства промисловості України, за що Б.Ладницького нагородили Почесною грамотою та медаллю Кабінету міністрів України. За великий внесок у розвиток гірничо-хімічної промисловості західної України директор ДМЗ «Карпати» був неодноразово відзначений і Почесними грамотами Міністерства промислової політики України та Львівської обласної  державної адміністрації.
  Очолюваний Борисом Михайловичем колектив брав активну участь у будівництві і відновленні церковних храмів та капличок, за що директор заводу був відзначений Подякою Стрийської Єпархії.
Мешканці Нового Роздолу неодноразово обирали Б.Ладницького  депутатом міської та районної рад.


  У  світлу неділю  виповнюється роковина відходу  у безмежні Засвіти Бориса Михайловича ЛАДНИЦЬКОГО. 
  9 жовтня 2015 року після важкої виснажливої хвороби 
  Він відійшов у Вічність:
  63-річним велетом –  за фізичними параметрами;
  авторитетним керівником – за менеджерськими якостями;
  ніжним мужем, батьком і навчителем – за любов і плекання  зразкової   багатодітної сім’ї;
  порадником і доброчинцем – за допомогу і  підтримку тих, хто цього потребував, але не давав собі ради;
  громадянином і християнином –  за добрі людські вчинки свої…

  Завдячуючи професії, з Борисом Михайловичем зустрічався чимало разів – і щоразу спілкування з ним залишали  добрий слід, були ниткою до подальших роздумів  щодо порушених тем.  Тому що директор ДМЗ «Карпати» повсякчас був відвертим у судженнях, причому,  якщо його візаві наводив в ході обміну думок відмінні погляди чи аргументи, але, так би мовити, переконливіші, то Борис Михайлович сприймав і визнавав їх слушнішими за власні. Ця «демократична» риса характеру виразно вирізняла пана Ладницького з-поміж інших «генералів» виробництв. Власне, такий дискурс, а ще фаховість, порядність, прагнення віднайти правильні рішення у складних ситуаціях були основою його принципової позиції. І під час  вирішення виробничих питань, і в будучність депутатом міської ради. Чимало надважливих рішень  у  «Новороздільському парламенті», коли депутатські опонуючі табори, не дійшовши у дискусіях  консенсусу, ставили під загрозу позитивне голосування,   приймалися саме під впливом розважливих і «залізобетонних» аргументів Бориса Михайловича. Тому що йому вірили, вірили у збіжність його слів і вчинків…
  У  першу роковину, коли смуток за передчасним відходом у Вічність «переплавився» у детальну пам'ять про потужну особистість Бориса Михайловича, пригадалося, що якось , спілкуючись, ми згадали творчість французького письменника-льотчика Антуана де Сент-Екзюпері, якого збили німецькі винищувачі під час ІІ Світової війни. І Борис Михайлович, поміж іншого, запитав, чи пам’ятаю його відому молитву «Про мистецтво малих кроків» . Зізнався, що десь так, в загальних рисах можу навести якусь цитату, бо ж давненько вже читав «Маленького принца». «Еге ж, - роздумуючи, проказала велика людина, - і я давненько читав книгу, а ще давніше фільм бачив. Варто б перечитати про те, як здобувати силу кожного дня…». Впевнений, що Борис Михайлович перечитав ще не раз про мистецтво малих кроків. Можливо, ще комусь також радив…
  У першу роковину відходу Бориса Ладницького давайте на вшанування пам’яті про цю світлу людину промовимо цю молитву «Про мистецтво малих кроків» разом:
  «Господи, я прошу не про дива та міражі, а про силу кожного дня. Навчи мене мистецтву маленьких кроків.
Зроби мене спостережливим і винахідливим, щоб у буденній метушні вчасно спинитися на відкриттях і досвіді, які мене схвилювали.
  Навчи мене правильно розпоряджатися часом мого життя. Подаруй мені тонке чуття, щоб відрізняти головне від другорядного.
  Я прошу про силу утримання і міру, щоб я по життю не порхав і не ковзав, а розумно планував перебіг дня, щоб міг бачити вершини і далечінь і хоча б іноді знаходив час, щоб насолоджуватися мистецтвом.
  Допоможи мені зрозуміти, що мрії не можуть бути допомогою. Ні мрії про минуле, ні мрії про майбутнє. Допоможи мені бути тут і зараз і сприймати цю мить як найважливішу.
  Вбережи мене від наївної віри в те, що у житті все повинно бути гладко. Подаруй мені ясне усвідомлення того, що складності, поразки, падіння і невдачі – лише природна складова життя, завдяки якій ми ростемо і дорослішаємо.
Нагадай мені, що серце часто сперечається із розумом.
  Пошли мені в потрібну мить когось, у кого вистачить мужності сказати мені правду, але сказати її люблячи!
Я знаю, що багато проблем вирішується, якщо нічого не робити, то навчи мене терпінню.
Ти знаєш, як сильно ми потребуємо дружби. Дай мені бути достойним цього найпрекраснішого і найніжнішого подарунка долі.
  Дай мені багату фантазію, щоб у потрібну мить, в потрібний час, в потрібному місці, мовчки чи промовляючи, подарувати комусь таке необхідне тепло.
  Зроби мене людиною, котра вміє достукатися до тих, хто зовсім «унизу».
  Вбережи мене від страху пропустити щось у житті. Дай мені не те, що я хочу, а те, що мені дійсно необхідне.
Навчи мене мистецтву маленьких кроків».
  Пошли нам, Господи, силу кожного дня...

  Іван БАСАРАБ

Категорія: Газета №37 (№1090) | Додав: Roman_Zotenko (01.11.2016)
Переглядів: 22
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Вхід на сайт
Пошук
Реклама
 



 
Copyright R. Zotenko © 2014-2016