Про рідну мову: і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь... - Газета №40 (№1093) - Архів за 2016 рік - Каталог статей - Редакція газети "Вісник Розділля"
 
Меню сайту
Категорії розділу
Газета №1 (№1054) [7]
Газета №2 (№1055) [7]
Газета №3 (№1056) [12]
Газета №4 (№1057) [22]
Газета №5 (№1058) [22]
Газета №6 (№1059) [11]
Газета №7 (№1060) [21]
Газета №8 (№1061) [20]
Газета №9 (№1062) [24]
Газета №10 (№1063) [16]
Газета №11 (№1064) [18]
Газета №12 (№1065) [18]
Газета №13 (1066) [15]
Газета №14 (№1067) [13]
Газета №15 (№1068) [24]
Газета №16 (№1069) [19]
Газета №17 (№1070) [19]
Газета №18 (№1071) [17]
Газета №19 (№1072) [14]
Газета №20 (№1073) [19]
Газета №21 (№1074) [19]
Газета №22 (№1075) [19]
Газета №23 (№1076) [16]
Газета №24 (№1077) [10]
Газета №25 (№1078) [19]
Газета №26 (№1079) [10]
Газета №27 (№1080) [9]
Газета №28 (№1081) [7]
Газета №29 (№1082) [7]
Газета №30 (№1083) [6]
Газета №31 (№1084) [8]
Газета №32 (№1085) [5]
Газета №33 (№1086) [9]
Газета №34 (№1087) [17]
Газета №35 (№1088) [14]
Газета №36 (№1089) [14]
Газета №37 (№1090) [13]
Газета №38 (№1091) [11]
Газета №39 (№1092) [15]
Газета №40 (№1093) [14]
Газета №41 (№1094) [12]
Газета №42 (№1095) [17]
Реклама
Статистика
Каталог статей
Головна » Статті » Архів за 2016 рік » Газета №40 (№1093)

Про рідну мову: і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь...

  Всю повноту життя людина виражає через слова. Мова – це основа духовного життя народу. У мові кожного народу знайшло відгук його бурхливе і кипуче життя: «Щем століть і подих бурі», «неволі стогін, волі спів». Мова – це мисль, це поезія, це пісня, це «геній народу”.
  Українська мова – це мова колискова, мова весняна, річечка жива, мова солов’їна, любов материнська. Пробудилась українська мова, відродились багаті слова: Бог, свобода, щастя, мир, моя земля, сад вишневий, любов, доброта і т.д. Голубе небо, золоті колоски пшениці – Україна моя. Максим Рильський писав: «Як парость виноградної лози плекайте мову».
  Українська мова, як квітка, як феномен національної гордості, дивом проростає крізь залізобетонну плиту байдужості, роблячи в ній тріщини, торуючи шлях до денного світла.
  Мова – запорука життя народу своєї Батьківщини. Захищаючи рідну мову, ми захищаємо свою націю, її гідність, право на майбутнє. Потрібно кожен день, кожну годину боротися так, щоб українська мова засяяла, як ясна зоря, як сонце на небі.
  Українською мовою можна передати найпотаємніші свої почуття, радість, горе, співчуття, тільки треба правильно, грамотно нею володіти.
  Ось кілька невигаданих історій.
  1. Приїхав син з армії (за радянських часів), батьки радіють, тішаться - не натішаться. Мати порається в кухні, батько із сином розмовляє. Раптом син звертається до мами: «Мам, подай мені кружку». Мати бере кружок і дає синові. Син: «Не кружок, а кружку». Мати: «То яку кружку?». Син: «Кварту». Мати: «То кажи - кварту, чи чашку, чи горнятко».
  2. Пише син листа до батьків (за радянської влади): «Дорогі батьки, я приїду з Пашею». Мати: «Ой, йой…». Відписують листа: «Сину, нащо нам паша, ми маємо чим годувати корівку, як ти так далеко будеш везти пашу і платити дорого. Ми на зиму для нашої корівки заготовили досить сіна. Приїжджай сам». Приїхав сам, без Паші.
Плутаємо слова, мову. А слово має велику вагу.
  Т. Г. Шевченко писав: «Учітеся, брати мої, думайте, читайте: і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь. Бо хто матір забуває, того Бог карає». А поет Сидір Воробкевич писав: «Мово рідна, слово рідне, хто вас забуває, той у грудях не серденько, а лиш камінь має».
  Ми рідко замислюємося, що мова – це найцінніший скарб народу. Щоб оволодіти цим скарбом, людина мусить постійно докладати зусиль, усвідомлюючи, що існує складна наука рідної мови. Адже з того, як говорить та чи інша людина, можна зробити висновок про загальний розвиток, освіту й культурний її рівень .
  З мовою нашою було те саме, що й з народом. Її роздирали на частини, тягли до себе, зневажали мадяри, румуни, поляки і  найбільше  росіяни. Забороняли говорити українською мовою, читати, писати і співати, принижували, ігнорували, називали холопською. А російський міністр освіти у свій час говорив: «Української мови не було, немає і не буде». Вона зазнавала утисків Москви. Господь Бог дав, що наша мова розцвіла, змужніла, стала незалежною у своїй державі, стала державною. А Миколка висловив думку народу: «Я люблю свою мову, свою українську державу і не віддам її нікому».
  Зовсім погано, коли поважний співрозмовник демонструє відверте незнання української мови (хоч живе в Україні), замінюючи українські слова русизмами або діалектизмами.
  І йдеться не лише про іноземні мови, а насамперед про рідну.
  Богдана ПАЛІЙ

Категорія: Газета №40 (№1093) | Додав: Roman_Zotenko (22.11.2016)
Переглядів: 11
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Вхід на сайт
Пошук
Реклама
 



 
Copyright R. Zotenko © 2014-2016