За все треба відповідати. Усім… - Газета №41 (№1094) - Архів за 2016 рік - Каталог статей - Редакція газети "Вісник Розділля"
 
Меню сайту
Категорії розділу
Газета №1 (№1054) [7]
Газета №2 (№1055) [7]
Газета №3 (№1056) [12]
Газета №4 (№1057) [22]
Газета №5 (№1058) [22]
Газета №6 (№1059) [11]
Газета №7 (№1060) [21]
Газета №8 (№1061) [20]
Газета №9 (№1062) [24]
Газета №10 (№1063) [16]
Газета №11 (№1064) [18]
Газета №12 (№1065) [18]
Газета №13 (1066) [15]
Газета №14 (№1067) [13]
Газета №15 (№1068) [24]
Газета №16 (№1069) [19]
Газета №17 (№1070) [19]
Газета №18 (№1071) [17]
Газета №19 (№1072) [14]
Газета №20 (№1073) [19]
Газета №21 (№1074) [19]
Газета №22 (№1075) [19]
Газета №23 (№1076) [16]
Газета №24 (№1077) [10]
Газета №25 (№1078) [19]
Газета №26 (№1079) [10]
Газета №27 (№1080) [9]
Газета №28 (№1081) [7]
Газета №29 (№1082) [7]
Газета №30 (№1083) [6]
Газета №31 (№1084) [8]
Газета №32 (№1085) [5]
Газета №33 (№1086) [9]
Газета №34 (№1087) [17]
Газета №35 (№1088) [14]
Газета №36 (№1089) [14]
Газета №37 (№1090) [13]
Газета №38 (№1091) [11]
Газета №39 (№1092) [15]
Газета №40 (№1093) [14]
Газета №41 (№1094) [12]
Газета №42 (№1095) [17]
Реклама
Статистика
Каталог статей
Головна » Статті » Архів за 2016 рік » Газета №41 (№1094)

За все треба відповідати. Усім…

  Інтуїтивно відчував, що за деякі публікації у «ВР» впродовж останнього місяця доведеться відповідати. Минулої п’ятниці, опівдні, випадкова зустріч із групою знайомих побіля «Вопака» підтвердила слушність тривожних очікувань… Отже, по суті: одна віддавна симпатична мені особа із трьох, з якими з приємністю привітався того погожого дня, миттєво і на підвищених тонах висловила обурення тим,  що як редактор надав газетну площу для матеріалу «Степан СЕМЕРАК: «Шито – крито, мабуть, все не буде…». У переліку аргументів: а) у публікації настільки все неаргументовано, «шито білими нитками», з якимись образливими натяками, що, мовляв,   редакція могла її «відхилити» як неетичну, що може викликати навіть соціальну напругу; б) як взагалі ти міг це друкувати, адже  міська рада надає тобі дотацію – і такою от відплачуєш невдячністю. Слід уточнити, що шановна пані та її супутники за статусом належать до діючих місцевих державних службовців.
  Отже, лилися на мою нещасну голову й інші докори, але се було не настільки дотичне до моєї професії та посади. Утім, слухати усе це було боляче, а, зважаючи, що до голосної тиради прислухалися ще й деякі випадкові перехожі – відчував себе ще наче й присоромленим…
  Даний інцидент як раптово почався, так само раптово й завершився – усі розійшлися у своїх справах. Щоправда, я ще довго оговтувався від почутого роздраю і тільки напружена  веремія будня і наступні вихідні дещо витіснили з першого плану роздумів цю «картинку».
  Утім, гнітючий осад, як кажуть, залишився і досі. А ще відчув потребу пояснити і експресивній (хоча  і надалі симпатичній мені) дамі, і читачам, і автору згаданого матеріалу, і «об’єктам»  його дошкульної критики позицію редакції  (і власну)  щодо порушених у тексті питань.

  Оскільки згадана публікація С. Семерака є резонансом на статтю ще до середини минулого тижня секретаря міської ради Ірини Кравець «Пригадуючи, яка деструктивна робота була в попередній каденції через постійні конфлікти секретаря ради з міським головою, я не хочу повторити їхню історію. Тому змінила посаду секретаря ради на найвищу посаду у світі – посаду мами», вміщену у «ВР» за 21 жовтня,  також критичну щодо деяких моментів діяльності міського голови та його заступників, які й спонукали Ірину Дмитрівну фактично подати у відставку у формі соціальної відпустки по догляду за дитиною, то, мабуть, спочатку висловлю власну, радше журналістську, точку зору на передумови цієї прикрої колізії. 
  По-перше, вказані пані Іриною чинники, які призвели до такого, я б сказав мужнього її рішення,  виникли, якщо судити з тексту статті, не минулого чи позаминулого тижня. По-друге, зважаючи на юридичну освіту секретаря ради, її принциповість та наполегливість, а ще – доволі значну кількість її прихильників у виконавчому комітеті та депутатському корпусі міської ради, зокрема, найбільшу фракцію ПП «Конкретних справ», то чи не передчасно Ірина Дмитрівна капітулювала. Адже можна уперто, можливо, не без успіху, відстоювати свою позицію. Можливо, вдалося б досягти із зазначеними візаві розумного компромісу, бо інтереси міської господарки  мають бути первинними. Схоже, що з’явився інший вагомий чинник, не вказаний у статті, але він, мабуть,  був настільки загрозливий, що Ірина Дмитрівна, як кажуть, зіграла на випередження. В розмовах в кулуарах ради з деякими депутатами, представниками виконавчої гілки влади   декілька разів пролунало припущення, що, мовляв, хтось хоче поставити на найближчій сесії  питання про недовіру секретареві ради – і начебто вже для цього є необхідні 14 голосів «за». І, мовляв,  про це хтось попередив Ірину Дмитрівну. Як на мене,  така «технологія», якщо вона і мала місце, була б навряд чи ефективною.  Радше, зважаючи на популярність у місті «Конкретних справ», навпаки. Отож, можливо, саме і через цей чинник ще не надто досвідчена у бюрократичних тонкощах молода секретар ради і  пішла у соціальну відпустку. До речі, дехто із знавців законодавства припускає, що Ірина Дмитрівна може «хоч завтра повернутися на посаду ».
   Отакі витають думки у міському істеблішменті з приводу «самовідставки» секретаря ради.
  Тепер час переходити до публікації С. Семерака. Насамперед відповім на докір, що, мовляв,  міг не друкувати статті , бо , як обурювалася минулої п’ятниці біля «Вопака» знайома пані ,  все це «не аргументовано, «шито білими нитками», з якимись образливими натяками…». Отже, наголошую, відмовити не міг через декілька причин: 1) ще І.Кравець у згаданій публікації анонсувала продовження порушеної нею теми ; 2) згідно із Законом про висвітлення діяльності органів місцевого самоврядування депутат ради має право на 20% газетної площі кожного номера газети, засновником якої є міська рада; 3) якщо подана тема є суспільно важливою.
   Начебто навів  все, чому не відмовив. 
  Щодо позиції  як журналіста? Ще під час зустрічі в редакції з автором напередодні виходу газети   на  запитання С. Семерака,  чи погоджуюся з викладеним, відверто зізнався, що насамперед не сприймаю деяких дошкульних мовно–стилістичних пасажів, а ще певного пересмикування фактами, їхню певну бездоказовість  щодо окремих епізодів  діяльності владної «трійці» - міського голови, «сірого кардинала» та ще одного заступника. Наприклад, натяків щодо міського голови, «від якого виходять диктаторські (як при Януковичу) вказівки «мочити всі ідеї від активістів  ПП «Конкретних справ». Наскільки відомо репортеру, впливовий місцевий член ПП «Конкретних справ» є кумом міського голови (скористаюся дотепним прийомом Степана Васильовича і не називатиму прізвищ). Невже і він попав «під роздачу»?  А ще,  до чого тут Янукович, і як автор може довести вказівки «мочити»? Погодьтеся, серйозне звинувачення. При всій повазі до автора зазначених вище  фрагментів таки не сприймаю, бо фактажу фактично недостатньо.
Як і не сприймаю звинувачення на адресу так званого «сірого кардинала», що «регіоналу Тігіпку довгий час служив, сильну Україну будував». Прочитавши таке, непоінформований читач й справді може обуритися – мовляв, хто це в місті урядує? Тому дозволю собі зауважити, що «сірий кардинал» справді певний час був членом партії Тігіпка «Сильна Україна» ( як і чимало інших підприємців), від якої балотувався декілька каденцій тому на міського голову. До речі, тоді його довіреною особою, якщо не помиляюся, був теперішній член виконкому, з яким С. Семерак, як помітив, синхронно голосує на засіданнях та здійснює активну і справді корисну громадську діяльність. А потім, коли Тігіпко пішов під крило «регіонів», «сірий кардинал»  припинив членство і, як і автор публікації, та міська громада (за мізерним винятком) в міру можливостей підтримав Революцію гідності.
  Це, так би мовити, журналістські судження з приводу окремих, найбільш дражливих  моментів статті С. Семерака. І виклав їх не для того, щоб підтримати когось конкретно – мабуть, що на низку  випадів помічника депутата, члена виконкому , активного громадянина Нового Роздолу Степана Семерака вартувало б аргументовано і по пунктах відповісти скритикованим посадовим особам , - а щоб пояснити саме функцію газети: доносити читачеві збалансовану подієву інформацію. І мати професійну позицію, а не «безхребетно» підтакувати. А щодо того, що міська рада надає редакції дотацію  ... Якщо коротко, то не з доброї волі або через лояльність редакції, а тому, що загалом взаємовідносини газети і засновника регулює шість законів України та постанов.
  На завершення – про головне. Очевидно, що конфлікт підходів щодо здійснення самоврядування опонуючих сторін зайшов надто далеко. Але особисто знаючи усіх, так би мовити, дійових осіб протистояння, можу з великою вірогідністю припустити, що заради служіння міській громаді, яка їх обрала, вони здатні піти на компроміс . Можливо, хтось першим повинен показати приклад? І надалі спільно діяти та виправляти недоліки. 
  Іван БАСАРАБ

Категорія: Газета №41 (№1094) | Додав: Roman_Zotenko (28.11.2016)
Переглядів: 16
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Вхід на сайт
Пошук
Реклама
 



 
Copyright R. Zotenko © 2014-2016