Меню сайту
Категорії розділу
Газета №1 (№1054) [7]
Газета №2 (№1055) [7]
Газета №3 (№1056) [12]
Газета №4 (№1057) [22]
Газета №5 (№1058) [22]
Газета №6 (№1059) [11]
Газета №7 (№1060) [21]
Газета №8 (№1061) [20]
Газета №9 (№1062) [24]
Газета №10 (№1063) [16]
Газета №11 (№1064) [18]
Газета №12 (№1065) [18]
Газета №13 (1066) [15]
Газета №14 (№1067) [13]
Газета №15 (№1068) [24]
Газета №16 (№1069) [19]
Газета №17 (№1070) [19]
Газета №18 (№1071) [17]
Газета №19 (№1072) [14]
Газета №20 (№1073) [19]
Газета №21 (№1074) [19]
Газета №22 (№1075) [19]
Газета №23 (№1076) [16]
Газета №24 (№1077) [10]
Газета №25 (№1078) [19]
Газета №26 (№1079) [10]
Газета №27 (№1080) [9]
Газета №28 (№1081) [7]
Газета №29 (№1082) [7]
Газета №30 (№1083) [6]
Газета №31 (№1084) [8]
Газета №32 (№1085) [5]
Газета №33 (№1086) [9]
Газета №34 (№1087) [17]
Газета №35 (№1088) [14]
Газета №36 (№1089) [14]
Газета №37 (№1090) [13]
Газета №38 (№1091) [11]
Газета №39 (№1092) [15]
Газета №40 (№1093) [14]
Газета №41 (№1094) [12]
Газета №42 (№1095) [17]
Газета №43 (№1096) [16]
Газета №44 (№1097) [9]
Газета №45 (№1098) [17]
Газета №46 (№1099) [19]
Газета №47 (№1100) [15]
Газета №48 (№1101) [12]
Газета №49 (№1102) [23]
Реклама
Дошка оголошень
[23.06.2017]
Запрошуємо на роботу Швей
[21.06.2017]
Продається велика 3х кімнатна квартира на Бамі з хорошим плануванням
[20.06.2017]
Продається земельна ділянка в с. Рудківці Жидачівського р-ну
[20.06.2017]
Сім’я винайме 1- або 2-кімнатну квартиру на тривалий термін.
[20.06.2017]
Куплю "Газель", "Валдай", "Соболь"
[17.06.2017]
На роботу в Польщу потрібні
[14.06.2017]
Пасажирсько-вантажні перевезення
[14.06.2017]
Запрошуємо на роботу
Статистика
Каталог статей
Головна » Статті » Архів за 2016 рік » Газета №46 (№1099)

Андрій Гергерт: Українська добровольча армія Яроша чекає на визнання

  Цього тижня ми відзначали 25-річчя Збройних Сил України. Проте, скільки нашій армії років і коли саме нам святкувати день Збройних Сил, думаю,  це питання ще постане на порядку денному становлення держави Україна. Бо, як сьогодні кажуть, справжня Українська армія створилася у 2013-му, коли прийшла російська агресія. І у витоках її стояли добровольці, які з Майдану поїхали на Схід.
  Сьогодні хочу, щоб наш читач ближче ознайомився з одним із них. Андрій Гергерт або, як його називають побратими, - друг Червень. Постать далеко неординарна. Сьогодні це практично права рука Яроша, командир 8-го батальйону «Аратта» Української Добровольчої армії, ніким поки не визнаної. Однак саме ці хлопці стоять на передових рубежах війни на Сході.
  Андрій Гергерт став відомим на Жидачівщині під час виборів до Верховної Ради у 2014 році. Вже тоді він був на Сході в лавах «Правого сектора», яким тоді страшили всіх, і привозив до Жидачева самого Яроша. У свій час на моє запитання, що він робитиме, коли не пройде в Раду, відповідь була – піду  знову на фронт. Так і сталося. А як воно все було з самого початку? Саме про це і ще про багато цікавих фактів, які ще колись будуть досліджувати історики і дослідники,  у  нашому великом у і  відвертому  інтерв’ю з Андрієм Гергертом, якому напередодні Президент вручив орден Богдана Хмельницького.


  - 1 грудня 2013 року дивлюсь телевізор і бачу, як у Києві «беркут» б’є студентів. Телефоную до друзів, вони до мене, і у всіх одне запитання: що це таке?.. Через три дні у Львові здибаюся з одним побитим студентом: голова мало не розкраяна надвоє, на лиці живого місця не видно, а в очах запитання: за що вони з нами так?.. А через день до мене зателефонував Сашко Білий (Олександр Музичко).
  - Як кажуть, з цього місця докладніше. Звідки ти знаєш чи, вірніше, знав Сашка Білого?
- У 1999-2001 я був членом УНСО. Там ми і познайомились.
  - Хто тебе туди «затягнув»?
  - Я сам прийшов. Після служби в армії  повернувся до себе в село в Миколаївському районі, почав шукати, що робити, чим займатися. Шукав у Львові роботу і випадково побачив групу людей у формі, познайомився з хлопцями. Розпитав, хто вони. Слово за словом, виявилося, що УНА-УНСО, націоналісти, і це було моє по духу. Ми почали співпрацювати. Мені цікава була участь у вишкільних таборах з інструкторами. Там були легендарні особи, які брали участь у чеченській війні, грузинській війні. Саме тут у 2000 році я познайомився з Білим. У 2001 році  поїхав в Крим і залишився там на 10 років. Займався бізнесом.
  - Повернемося до Майдану. Як ти там опинився і зблизився з «Правим сектором» і Ярошем?
  - Є у Жидачівському районі УНСОвець Стас. Саме від нього я почув, що Білий закликає всіх на Майдан. Від Білого перші слова були про те, що треба брати до рук зброю. На Майдан я приїхав в грудні сам. Тоді, коли Майдан лише зароджувався. Кілька разів ще приїжджав на пару днів, зокрема, виконував окремі накази Білого. 
  Вперше Яроша побачив по телевізору, де він, виступаючи зі сцени Майдану, сказав: «Ми – сила, «Правий сектор», ми задню не дамо, ми стоїмо тут до загибелі». Біля нього стояв мій знайомий Андрій Марунчак. Я одразу подзвонив Андрію і питаю: хто це з тобою був? Андрій (загинув в Айдарі), товариш мій, 15 років ми знались, бо, як і я, він з Нового Роздолу, сказав: «Це провідник, а у нас створився «Правий сектор», хлопці тренуються, є зброя». Я не вважаю себе активним учасником Майдану, бо у найгарячіші часи мене там не було. Так вийшло. А вже після перемоги, коли Янукович втік, на з’їзді «Правого сектора» я познайомився з Ярошем. УНА-УНСО ввійшло у «Правий сектор», як і «Патріот України» (лідер Білецький), «Білий молот», футбольні фанати, ультраси, «Тризуб» ім. С. Бандери.
  - Існує чимало інтерпретацій щодо назви «Правий сектор». Як було насправді і що ти про це знаєш?
  - Назву придумали Артем Луцак і Орест Козюбчик (також уже покійний, загинув). Він вийшов на Майдан і сказав: «Всі праві переходіть у цей сектор» і показав праворуч. Так і «воскрес» «Правий сектор».
  - Війна. Коли вона розпочалася для тебе?
  - Я за наказом Білого зібрав біля себе близько 25 людей. У березні 2013 ми поїхали в Крим, повезли першу волонтерську допомогу. З Криму мені хлопці телефонували, що щось робиться не те, людей ловлять, усюди на вулицях сепаратисти кричать «Крим–Росія». 14 березня ми Крим втратили…
  - З якою метою ви перебували у Криму?
  - Перш за все  Білий дав мені завдання мобілізувати кримських татар. Ми все порахували: їх 370 тисяч, 120 тисяч з яких можуть тримати зброю. Але сталося не так. Нині можу чесно сказати: з їхньої, кримсько-татарської, сторони була повна розгубленість, неорганізованість і боягузтво. Я точно знаю, що окремі люди з кримських татар нас здали…
  - Ти мав безпосередній стосунок із Чубаровим чи Джемільовим?
- Ми знайомі. Я розмовляв з більш радикально налаштованими по їх мусульманській вірі структурами.
  - До цього часу постать Білого сприймається неоднозначно. Одні кажуть про нього як про «відмороженого бандита», інші - як про героя.
  - Та він і був неоднозначним. Таке слово є - «пацанячий», комунікабельний, дружній, велика дитина. Не тримав дулі в кишені. Що думав про тебе – говорив, потім шкодував, вибачався – і  знов говорив.
  - Який вплив у той час він мав на прийняття рішень?
  - Він був куратором «Правого сектора» від Дмитра Яроша по Західній Україні.
  - А взагалі, тоді була якась структура?
  - Вона якраз вимальовувалася. Бо потенціал людський найбільше був зосереджений на Західній Україні. Ярош йому віддав повноваження набору людей. В той час арештовують політичного лідера УНА-УНСО Карп’юка (ФСБ викрадає в Росію). Ми бачимо, що ситуація жорстка. І тут «гине» Білий… Ярошем було прийнято рішення виїжджати з Києва на передову і робити базу й центр впливу на передовій. Ми розуміли, що нас по одному половлять, постріляють. 
  - Білий загинув, хто став на його місце?
  - Вони до сих пір там ділять УНА-УНСО. Я залишився у «Правому секторі», УНА-УНСО відійшло, створивши свій підрозділ, який зараз на фронті представлений 131 розвідбатом.
  - Як ти сам потрапив на Схід?
  - Загинув Білий, я збираю своїх людей, дурю сім’ю, дурю маму і йду. Спочатку на одну із баз під Києвом (на той час її забрали у Курченка). Вишколювалися протягом двох тижнів і приїхали до Яроша на його базу в Покровське на межі Донецької та Дніпровської області вже із зброєю. Я мав машину «дев’ятку», яку поміняв на автомат АК і на обріз у Львові. Купили патронів на 15 тисяч гривень. Попав під команду друга Гатила. Тоді формувався Добровольчий український корпус «Правого сектора», який був представлений двома воюючими і резервними батальйонами, функція яких - набирати добровольців, вишколювати по місцю, працювати з волонтерами.
  - Що чи хто стоїть за дискредитацією «Правого сектора»?
  - Коли йшла війна, наші хлопці бачили ту всю нечисть, яка відбувалася на фронті: як генерали крали, як політики піарилися, як в державі нічого не змінювалося. Дехто з наших гарячих голів пропонував Ярошу «йти на Київ і брати владу». На що Ярош відповідав: «Так, питань немає, ми з допомогою зброї все швидко можемо змінити, але кого приведемо до влади?» Відповіді не було… Тоді і стався «розкол». Ярош сказав: «Ви маєте право йти іншим шляхом, на це ви заслужили, я віддаю вам все, іду з «Правого сектора», хто зі мною?» Ми, два командири батальйонів, які воюють, підняли руки. Так створилася Українська добровольча армія.
  - Хто залишився на тому боці?
  - Андрій Стемпіцький (друг «Летун»), Андрій Тарасенко (друг «Пилипась») - це керівники «Правого сектора» на сьогодні.
  - Ти відчуваєш, що ті українці, які сиділи тут, тобі винні за те, що ти був там?
  - Абсолютно ні, я проживаю повноцінне, насичене життя. У мене четверо дітей, прекрасна дружина, я реалізовуюсь як воїн, людина, яка має можливість захищати свою землю, захищати сім’ю, яку я створив. 
  - Чи вважаєш, що після всього, що ви зробили для захисту держави, влада має перейти до тих людей, які відстоюють державу?
  - Ця країна повинна належати патріотам своєї землі. Сьогодні ключовим є те, чи ти патріот своєї землі чи ні.
  - Так, але нерідко за патріотизмом стоїть популізм і невігластво. Який має бути рівень тих людей, які мають приходити до влади?
  - Мають бути фахові люди у своїх напрямках, бо виклики, які стоять перед країною, цього вимагають.
  - У свій час після Другої світової війни тих, хто приходив із фронту, ставили головами колгоспів, сільських рад. То правильно робилося?
  - Десь воно було виправдано, це були люди, які довели свої організаційні здібності, які мали відчуття справедливості, бо ті смерті, на які надивишся, всі ці трагедії навколо тебе постійно присутні. І якщо ти є порядною людиною, то нічого тобі це не переб’є.
  - Ти переживаєш за своє життя? Від кого більше ти боїшся кулі: від своїх чи від чужих?
  -  Так, дуже переживаю за своє життя. Та там все дуже жорстко. 5 днів тому я такий гарно вбраний, Ярош мені сказав їхати в Київ терміново, якраз нагородження мало бути. Коли він мені подзвонив, я в Широкіному був. Кажу: так, так, провідник, їду. В цей час обстріл, кулі свистять. Пам’ятаю, як я бордував в тому костюмі по болоті. Між волоссям кулі пролетіли, тому це відчуття – страшно.
  - За ці роки ти особисто змінився і в чому змінився?
  - За станом здоров’я –  в гіршу сторону, по емоційній витривалості - в гіршу сторону, по розумінню місця на землі як чоловік, як людина - в кращу сторону. Я себе знайшов. Я нічого не боюсь, крім Господа Бога, я маю на все відповіді для себе.
  - Ти політик, військовий чи ти просто людина?
  - Більше військовий, можу виконувати накази. Ярош, як Провідник, скаже йти в атаку – ми йдемо в атаку, скаже йти в політику – теж підемо. Ярош скаже, що нападаємо на Росію – ми переходимо кордон і нападаємо на Росію. Ярош скаже: ти їдеш в Крим підірвати там щось – я це зроблю.
  - У певний час ходили розмови про підпорядкування ваших структур СБУ?
  - Я на той час, якби став керівником одного з підрозділів СБУ, був би підпорядкований Ярошу, і вони це зрозуміли по моєму психотипу, перевіривши по всіх індикаторах, на всіх детекторах, я пройшов поліграф, я пройшов всі психологічні тести і десь бачив, що це зіграло роль.
  - Які стосунки Грицака і Яроша?
  - Професійні. Вони абсолютно витребувані часом і відповідають сьогоднішнім викликам. Вони зрозуміли наш рівень. Наші завдання, які ми там виконали, їх шокували, тобто, що ми робимо на тій стороні, кого ми ліквідовуємо - це буде велика історія, але зараз про це говорити не доводиться. І військове командування це належно якісно оцінило і адекватно реагує на виклики, щоби не втратити такий потенціал. З нашої сторони є розуміння: так, ми порушуємо інколи закон десь в тому плані, що незаконні люди, машини, зброя, але ви бачите, що ми контрольовані, ми нормальні, не розхитуємо державність.
  - Якщо брати армію в структурі побудови Української держави, яке би місце мали зайняти військові?
  - Ключове. Сьогодні влада має належати військовій еліті і тим, хто біля них – це волонтерське середовище, це журналістське середовище, релігійне.
  - Оті всі, що зараз при владі, мають відійти чи їх мають посунути?
  - Вони підписуються під своєю неефективністю – виклики, прориви, і це видно кожен день. Відійти – це мінімум, бути максимально жорстко покараними – це максимум.
  - Ваш статус офіційний? Хто ви є або ким ви себе вважаєте у структурі Збройних Сил чи тієї ж Нацгвардії. Хто віддає вам накази і чиї накази ви виконуєте?
  - Ми чекаємо Закону «Про Українську добровольчу армію». Законопроект вже лежить у Раді. І навіть оце нагородження Яроша і мене державними нагородами для нас, для нашого визнання і визнання того, що ми робимо для захисту України, багато що значить. І, сподіваємося, допоможе. Президент підставив плече, бо, починаючи від Путіна і закінчуючи «нашими патріотами», нас і донині вважають «бандитами».
  - Хто вам постачає зброю?
  - Ми її всю здобули в боях, скупили нелегальну зброю по Україні, перевезли туди. Це феноменальна річ, що зброя не дома сидить, а скуплена в бандитів вся і перевезена на війну. Нам тільки за це потрібно подякувати. Більше того, ми вивезли воювати ще й «бандитів», а що робити, коли «нормальні» ховалися поза одвірки... І ці «бандити» нині всі кричать «Слава Україні!» і йдуть на смерть. Я військовий командир, піді мною більше 700 чоловік, я комунікую, домовляюся про все зі сектором, розвідниками, СБУ. Я абсолютно контрольований, але мені наказувати ніхто не може, крім Яроша. А співпрацювати - так, я ніколи не роблю військової операції, не поставивши до відома військових, – це можна стільки дров наламати. 
  - У тебе є люди, в них сім’ї, їм треба жити. Хто платить їм гроші?
  - Життєдіяльність мого батальйону коштує 12 тисяч доларів на місяць при потребі 60 тисяч.
  - Скільки твій боєць отримує в місяць?
  - Це 4 тис. грн простий боєць, 6 тис. – ротний і 8 тис. – найбільша сума, зарплата у командира, мого військового представника, власне, на позиціях  в Широкіному.
  - Держава дає по 7 тисяч. Хлопці не хочуть іти на контракт?
  -  Йдуть. Багато. Зараз загинув хлопець, який два роки був зі мною, ще тіло не передали, я його виховав. Це якраз із тих хлопців, які ми передали в ЗСУ. Два тижні тому підписав контракт. Їх пішло 19 чоловік найбоєздатніших, а взагалі близько 200 чоловік. Ніяких перепон для цього не створюю, навпаки, допомагаю оформитися.
  - Ти маєш статус учасника?
  - Ні, в мене не є офіційний підрозділ, і ми під статус не підпадаємо. Добре, що ми зробили статуси сім’ям загиблих. Я на війні три роки. Мої хлопці продовжують війну і будуть і п’ять  років, якщо вистачить сили і здоров’я, Божого везіння. Війна що, закінчилася? Про які землі чи статуси ви говорите? Про які пільги? Про які проїзди безплатні? Хлопці, воювати треба, у вас є досвід. Ми що, вже перемогли? 57 пільг учасникам АТО?.. Сім’ям загиблих, покаліченим – питань немає. А тим, хто прийшов, кого Бог милував від кулі чи осколка, - це вже величезна пільга… Прийшов наш час захищати землю.
  - Я від тебе не почув нічого про Авакова. Знаючи непрості стосунки, які були у вашої організації з цим нині високопосадовцем, якому після смерті Білого ви навіть погрожували, як сьогодні складаються взаємини там, на війні?
  - Не відповідають люди викликам часу: ні Аваков, ні прем’єр-міністр, ні члени уряду. За Президента, у цій ситуації, щось важко сказати. Хоч теж скоріше ні, ніж так. Вони всі йдуть в одній когорті. Чому так? Подивіться їхню історію життя: звідки вийшли, як жили і «добивалися» статків, з ким дружили і кому «лизали». Де в тому всьому у них Україна і чи готові вони віддати життя за неї?.. Я не вірю, що вони відчувають нинішній людський біль. Про декларації навіть говорити не буду.
  - «Правий сектор» під час Майдану матеріально збагатів?
  - Так. Мільйони гривень принесли люди.
  - Відкуплялися, щоб ви їх «не чіпали»?
  - Не повіриш, пачками приносили, навіть прізвища не називали. Залишали і йшли геть. Я сам цього не бачив, бо мав на Майдані інші функції, але хлопці розповідали, що таке було. Я можу сказати, що бачив, куди ті гроші йдуть – на війну, бо саме Ярош почав агресивно протистояти сепарам. Нам же на початках нічого не давали: ні зброї, ні амуніції, ні їжі. Це все довелося купувати. Транспортні засоби вже з‘явилися пізніше.
  - Чи може статися таке, що єдиним, на кого зможе твердо спертися Порошенко, буде Ярош?
  - Порошенко може розраховувати на Яроша і його структуру як на людей, які будуть чесними в бажанні врятувати країну. До перемоги.
  - Тобто це буде не за Порошенка?
- Безперечно. За Державу, за Незалежність, за українські цінності, але не за нинішні особистості. Сьогодні Порошенко, завтра Ярош…
- У тебе сім’я і четверо дітей. Як часто буваєш удома, в Жидачеві? Що каже дружина, мама? 
- Я підрахував: з десять разів на рік. Що каже дружина? Молодець, каже. Що може казати жінка? Звісно, що переживає, як і мама. Думаю, вони вже зрозуміли, що я не належу собі. А все інше у Божих руках. У мене були десятки випадків, коли могло все закінчитись.
  - Добре, а що мають робити ті люди, які не на війні, які живуть мирним життям?
  - Бути нацією, бути народом, молитися, допомагати армії, допомагати сім’ям тих, хто воює, пораненим і пам’ятати про загиблих. Бути сім’єю, яка попала в біду. Сільський чи міський голова має дбати, щоб сім’ї хлопців, які воюють, мали увагу всюди: у садках, лікарні, школі, щоб не випрошували «милостиню» у влади, щоб та влада розуміла: завдяки хлопцям там вони є тут. І не просто розуміла, а й робила для цього щось. Якщо хтось цього не розуміє – будемо виховувати. Якщо свідомо саботує – будемо карати… Поки що такого наказу немає...
  Розмовляв Андрій ДАНИЛЕЦЬ

Переглядів: 31
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Вхід на сайт
Пошук
Реклама
 




Адреса редакції:  81652, м. Новий Розділ, Львівської обл., вул. Грушевського, 37.
Видається з 1990 року. Газета виходить щоп’ятниці.
Реєстраційне свідоцтво 
ЛВ № 102 від  4 березня 1994 р.
Тел. (03261) 3-12-89

 
Copyright "Вісник Розділля" © 2014-2017