Центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів: довгий шлях позитивних змін - Газета №7 (№1060) - Архів за 2016 рік - Каталог статей - Редакція газети "Вісник Розділля"
 
Меню сайту
Категорії розділу
Газета №1 (№1054) [7]
Газета №2 (№1055) [7]
Газета №3 (№1056) [12]
Газета №4 (№1057) [22]
Газета №5 (№1058) [22]
Газета №6 (№1059) [11]
Газета №7 (№1060) [21]
Газета №8 (№1061) [20]
Газета №9 (№1062) [24]
Газета №10 (№1063) [16]
Газета №11 (№1064) [18]
Газета №12 (№1065) [18]
Газета №13 (1066) [15]
Газета №14 (№1067) [13]
Газета №15 (№1068) [24]
Газета №16 (№1069) [19]
Газета №17 (№1070) [19]
Газета №18 (№1071) [17]
Газета №19 (№1072) [14]
Газета №20 (№1073) [19]
Газета №21 (№1074) [19]
Газета №22 (№1075) [19]
Газета №23 (№1076) [16]
Газета №24 (№1077) [10]
Газета №25 (№1078) [19]
Газета №26 (№1079) [10]
Газета №27 (№1080) [9]
Газета №28 (№1081) [7]
Газета №29 (№1082) [7]
Газета №30 (№1083) [6]
Газета №31 (№1084) [8]
Газета №32 (№1085) [5]
Газета №33 (№1086) [9]
Газета №34 (№1087) [17]
Газета №35 (№1088) [14]
Газета №36 (№1089) [14]
Газета №37 (№1090) [13]
Газета №38 (№1091) [11]
Газета №39 (№1092) [15]
Газета №40 (№1093) [14]
Газета №41 (№1094) [12]
Реклама
Статистика
Каталог статей
Головна » Статті » Архів за 2016 рік » Газета №7 (№1060)

Центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів: довгий шлях позитивних змін

  Зовні  міський Центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів, який орендує приміщення в управління соціального захисту населення, змінився до невпізнання. Зрештою, всередині – тим паче. Адже що являла собою друга половина будівлі  по вул. Чорновола, 7  ще декілька років тому, розповідати мешканцям не обов’язково – суцільна руїна, без вікон, дверей.
  Шлях до створення повноцінного Центру був довгим і складним. І на те були свої суб’єктивні причини. А історію Центру ми дізнавалися від його директора М. К. Нікітіна.

  Рішення сесії Новороздільської міської ради про створення у місті Центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів було прийняте у травні 2012 року. Уже в липні того ж року взяли в оренду «приміщення».  І понад рік доводили його до повноцінної відповідності назви «приміщення». Почавши із зведення стіни, яка виокремила площу під Центр: до речі, завдяки благодійникам – блоки надав приватний підприємець п.Сич, звели її будівельники львівської фірми, яка на той час завершувала ремонт у сусідньому гуртожитку.
  Завдяки меценатам вдалося освітити і територію біля Центру (до облаштування вуличних ліхтарів особливо долучився представник ТзОВ «Енергія – Новий Розділ» В.В. Халак).
  Здається, справа зрушила з місця. Але будівельна фірма «Пласт» (свого часу вона проводила ремонт в управлінні соцзахисту), з якою уклали угоду на виконання ремонтних робіт, не витримала довгих затримок із проплатою коштів, що тоді виникали з вини держказначейства, і розірвала угоду, практично нічого не зробивши. А ремонт в державній установі – це довга процедура: кошторис, його експертиза, конкурс. Тобто повторно пройшли новий круг бюрократичних перепон. І вже новороздільська будівельна організація «Остов-С» (керівник С.Смеречинський) завершила ремонтні роботи.
  Паралельно Михайло Костянтинович  провадив і безпосередню діяльність Центру реабілітації. Щоправда, для роботи  фізичного реабілітолога та  вчителя-психолога з дітьми-інвалідами нашого міста  довелося орендувати клас у початковій школі НВК «Лідер». Натомість у відремонтоване приміщення перші благодійники завезли перші подарунки – директор «ОДВ «Електрик» М.Трауд особисто передав директору Центру два тренажери для дітей-інвалідів – «сухий басейн» і «перекотиполе». До речі, нещодавно М.Нікітін  написав міні-проект на отримання  ще двох тренажерів для дітей, хворих на ДЦП. Але міський голова не  дав «йому ходу», тобто не подав ні до області, ні не виніс на обговорення депутатського корпусу. Взагалі цьогоріч від Нового Роздолу було подано лише 4 проекти  на фінансування з обласного бюджету. «А їх слід подавати чим більше, адже це реальний шанс «притягнути» до міста кошти», - вважає Михайло Костянтинович, керівник проектів агенції економічного розвитку «Розділля».
Після завершення ремонтних робіт «каменем спотикання» стало опалення, яке ніяк не могли провести у Центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів. Навіть нові стіни почали  «цвісти». Цей раз на поміч прийшли, також як благодійники,  львівська будівельна фірма «Карпати», яка  другу половину будинку переробляє під житлові квартири, - вони утеплили стіни ззовні.  До входу добудовано і пандус. А з опаленням вирішилося хіба, коли  розпочалися ремонтні роботи на 3-му поверсі: «кинули трубу з теплоносієм» через дві кімнати Центру. Для великого ж залу, у якому займаються діти, придбали керамічні обігрівачі. І тепло, і економно. Центр соціальної реабілітації за опалення сплачує лише 1300 грн за кімнати площею 42 кв метри. Решту ж приміщення – ще 60 кв м – обігріваються перед заняттями і у сильні  морози. Взагалі, економію коштів на енергоносії поставлено серед перших завдань Центру: поступово усі лампи були поміняні на енергоощадні – і результат відчутний.
  А от економити на дітях М.К.Нікітін вважає недопустимим. У великому залі, окрім подарованих тренажерів, шведська стінка, спеціальні мати на підлозі, шафки з іграшками та розвиваючими іграми.  У маленькому класі – столи більші і менші, спеціалізовані для хворих дітей  (до речі, батьки принесли їх з дому), також шафи, на яких уже міні-виставка дитячих поробок з пластиліну, аплікації, малюнки тощо. Заняття переважно проводять після обіду, адже чимало з дітей, які тут займаються, навчаються у школах.
  Як кінцеву мету, Михайло Костянтинович описує Центр, яким він його бачить, на зразок Миргородського центру реабілітації. Це свого роду міні-лікарня, у якій хворі діти не лише проводять час, але й отримують усі необхідні медичні супроводжуючі процедури (на зразок масажу чи фізіотерапевтичні послуги) – тим паче, хто знає, чи зі вступом у дію нової медичної реформи їх не віднесуть до платних послуг.  Центр соціальної реабілітації має бути більш соціально-медичною, а не соціально-громадською організацією, розрахованою на лікувальний ефект.  Тому і  волонтерство у такому центрі – справа делікатна. По-перше, кожна дитина приходить з медичними рекомендаціями, тому й працювати з нею повинні професіонали. Та й  особливого розголосу не бажають батьки дітей, які їх тут  підліковують.  Доволі довго не можуть знайти людину на посаду фізичного реабілітолога, який  має мати спеціальну освіту для роботи з такими дітьми. Мав би бути і практичний психолог, адже навчити дітей-інвалідів давати собі раду в житті – навіть підігріти їсти чи пришити ґудзик  доволі важливо. Зрештою, навіть прибирати приміщення, де займаються  діти, змушені їх батьки, адже дозволу на  0,25 ставки прибиральниці і на 0,5 ставки практичного психолога не дали. 
  Поцікавилися ми і співпрацею з іншими організаціями, котрі у нашому місті займаються з дітьми-інвалідами.  Михайло Костянтинович стверджує, що співпрацювати готові з усіма. Нещодавно, приміром  уклали договір про співпрацю з Новороздільською спілкою інвалідів з дитинства та інших інвалідів «Промінь життя» в особі В.Єлсукова. Проводити спільні заходи, писати проекти, залучати спонсорські кошти для діяльності і Центру, і СІ – співпраця буде, і результативна. Але загалом завдання Центру дещо інші, як ми уже наголошували, більш медично-лікувальний напрям для дітей-інвалідів нашого міста до 18 років (зараз їх є 111 осіб), а СІ та «Тавор»  заняття проводять зі старшими інвалідами і переважно розважального характеру.
  Центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів, вірить його директор М.К.Нікітін, досягне запланованого рівня обслуговування, адже  шлях його був доволі довгим, складним, але не марним.
  Віра ВЛАСЮК

Категорія: Газета №7 (№1060) | Додав: Roman_Zotenko (14.03.2016)
Переглядів: 38
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Вхід на сайт
Пошук
Реклама
 



 
Copyright R. Zotenko © 2014-2016