Меню сайту
Категорії розділу
Газета №1 (№1103) [11]
Газета №2 (№1104) [10]
Газета №3 (№1105) [19]
Газета №4 (№1106) [10]
Газета №5 (№1107) [12]
Газета №6 (№1108) [18]
Газета №7 (№1109) [19]
Газета №8 (№1110) [13]
Газета №9 (№1111) [13]
Газета №10 (№1112) [15]
Газета №11 (№1113) [20]
Газета №12 (№1114) (31/03/2017) [19]
Газета №13 (№1115) (7/04/2017) [24]
Газета №14 (№1116) (14/04/2017) [15]
Газета №15 (№1117) (21/04/2017) [24]
Газета №16 (№1118) (28/04/2017) [14]
Газета №17 (№1119) (5/05/2017) [20]
Газета №18 (№1120) (12/05/2017) [21]
Газета №19 (№1121) (19/05/2017) [10]
Газета №20 (№1122) (26/05/2017) [24]
Газета №21 (№1123) (2/06/2017) [21]
Газета №22 (№1124) (9/06/2017) [10]
Газета №23 (№1125) (16/06/2017) [23]
Газета №24 (№1126) (23/06/2017) [15]
Газета №25 (№1127) (30/06/2017) [15]
Газета №26 (№1128) (7/07/2017) [15]
Дошка оголошень
[08.08.2017]
Запрошуємо на роботу Поварів та помічників повара, офіціантів.
[02.08.2017]
ТЕРМІНОВО здаю в оренду або продам приміщення
[02.08.2017]
Молода сім’я винайме однокімнатну квартиру у Новому Роздолі
[02.08.2017]
КП «Розділжитлосервіс» Новороздільської міської ради запрошує на роботу:
[27.07.2017]
ПрАТ «Роздільський керамічний завод» запрошує на роботу:
[26.07.2017]
Продається двоповерхова цегляна будівля дитячого садочка
[07.07.2017]
Потрібні на роботу охоронники – чоловіки, жінки
[07.07.2017]
Приватне підприємство пропонує постійну роботу
Реклама
Статистика
Каталог статей
Головна » Статті » Архів за 2017 рік » Газета №19 (№1121) (19/05/2017)

Відкритий лист-звернення до священиків і парафіян Новороздільської греко-католицької церкви Різдва Пресвятої Богородиці...

Шановна редакціє!
Ми, що нижче підписалися, парафіяни Новороздільської греко-католицької цекрви стурбовані ситуацією в нашій парафії і тому просимо розмістити на шпальтах Вашої газети нашого Листа-звернення
Спочатку трохи історії. 1988-1989 роки. Час горбачовської відлиги у агонізуючому СРСР: ще при владі комуністи, КГБ, але вже помітно активізується, пробуджується українське громадянське суспільство,  утворюються політичні партії, рухи.


Як Фенікс із попелу, виходить з підпілля і відроджується наша рідна Українська Греко – католицька  Церква. Відновлюються старі парафії, утворюються нові. Цей процес не оминає і наше місто. Активізується і самоорганізовується потужна плеяда наших віруючих, окрилених благородним наміром спорудити у місті Храм . Основу подвижників Богоугодної справи становлять колишні політв’язні і репресовані. Так утворюється  парафія УГКЦ, якій присвоєна назва «Церква св. Володимира».
Очолити парафію запрошено і покликано з Росії о. Миколу Міджака, батьки якого були репресовані  сталінським режимом у Сибір. Освячується перший камінь на місці побудови церкви. Перші Богослужіння відбувається під накриттям з поліетиленової плівки. Але ці незручності не заважають новороздільцям з великим духовним піднесенням відвідувати церковні Літургії.


З Божої ласки починається будівництво каплиці. В цей процес творення активно включаються, незважаючи на свій поважний вік і підірване здоров’я, шановні добродії  (на жаль, нині вже покійні) М. Зозуля, І. Шпаргала, М. Король, М. Волянський, І. Ільчишин, В. Крочак, І. Сохан, М. Острий, А Борисовський, В. Балаш, М. Здолини і ще багато інших. Вічна їм пам’ять! Також  шана і подяка за допомогу в  побудові наших церков панам – добродіям С. Ключнику (як голові міста), М. Кучабському, Б. Деркачу, М. Давидовичу. Окремим рядком треба відзначити Стефанію Пацевко, яка не тільки обліковувала кошти на спорудження храму, а й проводила значну організаційну роботу. Звичайно, погрішимо проти істини, якщо не згадаємо добрим словом таких добродіїв як П. Островський, Й. Бліхарський, С. Ощипок, С. Леськів, В. Гаврилів, М. Довган і ще багато інших ( по пам’яті і не згадаєш всіх). Дай, Боже, Вам здоров’я і многая літ!
Але життя іде своїм плином. Бо правдою є те, що наша каплиця (навіть з прибудовою) стає тісною для такої великої парафії.  Тому постає потреба в побудові більшої церкви. Комісії з достойних городян учасниками конкурсу пропонуються три   проекти, але більшістю голосів обирається  той, за яким споруджено наш храм.

 
Це зараз ми кажемо, що така масштабна споруда завелика, але тоді, коли вже тріщав по  швах безбожний СРСР, коли було відроджено ліквідовану сталінсько – комуністичним режимом греко – католицьку церкву,  новороздільці  прагнули звести величну культову споруду (до речі, наша церква є найвищим греко – католицьким храмом у світі – 57 м заввишки)  як символ перемоги Божої віри над диявольським атеїзмом. Тим більше, що і можливості були: ще на повну працювали такі потужні підприємства як РДГХП «Сірка», Комбінат будівельних матеріалів, «Розділспецбуд», «БУ-62»,  «Проммонтаж СУ-27», ДМЗ «Карпати», які, чим тільки могли, допомагали в будівництві церкви – і будівельними матеріалами, і транспортом, і робочою силою ( тепер ці підприємства не настільки економічно багаті, щоб і надалі матеріально підтримувати нашу церкву, виняток хіба що становить ТОВ «Енергія – Новий Розділ», адміністрація якого постійно надає на потреби храму  різноманітну допомогу). Якнайактивнішу участь в спорудженні храму взяли наші парафіяни – чоловіки, жінки, люди старшого віку і молодь.


Окремої похвали в організації побудови заслуговує настоятель нашої церкви отець -  декан Микола Міджак.
Так спільними зусиллями було встановлено тетрапод, придбано великий світильник («панікадило»), а також малий. І вже, слава Богу, на Різдво Христове  в 2013 році ми увійшли до нової церкви. Хвилю-юча подія!


Через якийсь час покладена бруківка на подвір’ ї церкви, а також плитка з підігрівом всередині храму. І це достойно похвали.
А тут грянула ще одна хвилююча подія. Десь в листопаді 2015 року о. Микола оголошує, що, мовляв, з ініціативи ( або вказівки) Владики  у нашій парафії має бути утворена ПАРАФІЯЛЬНА РАДА. Це оголошення нас, парафіян, приємно вразило: Нарешті! Через стільки років! Бо, як ми згадували, разом з відродженням і утворенням нових парафій при церквах  також утворювались такі громадські структури як «десятки», «двадцятки», «братства» як дорадчі органи, покликані допомагати пароху в організації церковного життя.
Невдовзі відбулося голосування за кандидатів у члени парафіяльної ради. Досить демократично, тобто шляхом вкидання в урну карточок з іменами кандидатів. Очікуємо результатів доволі довго. І сподіваємось, що ми, парафіяни, будемо залучені до підрахунку голосів. Але не так сталося, як гадалося…В одну з неділь, при вході у  храм на дошці оголошень читаємо список обраних у парафіяльну раду. І припускаємо, що «підрахунок» робився не прозоро, тобто закрито і кулуарно. На жаль.


Так утворилась парафіяльна рада. За яким принципом та  за якими критеріями?  – про це ми можемо тільки здогадуватись. Але про все за порядком.
Справа в тому, що серед підписантів цього Відкритого листа -звернення є колишні члени парафіяльної ради. Чому «колишні», дізнаєтесь згодом. Тому  насамперед ми хочемо поділитись враженнями. На жаль, з гірким присмаком.


Отже, після обрання парафіяльної ради відбулися перші засідання, які проходили досить спокійно. Здебільшого обговорювали організаційні питання.  Оскільки ми не мали досвіду, то все треба було починати, як кажуть, з чистого аркуша. Тому нами було запропоновано відвідати церкви інших міст і перейняти кращий досвід діяльності. Обрали Львів і Стрий.  
До цієї ініціативи, щоправда, у  церкві  поставились спокійно і позитивно. Нам навіть видали довідки, які посвідчували особу.


Шановні парафіяни! Хочемо бути в оцінці тих подій максимально об’єктивними  (Бог нам свідок), а також  максимально відвертими.
Отже, відвідуємо 3 церкви в Стрию і 5 церков у Львові. Підготували  такий своєрідний «запитальник». Потрібно сказати, що традиційні братства в цих церквах діють по – різному. Але коли розповіли їм про вибори парафіяльних рад, то вони були здивовані. Навіть запитували: «А що воно таке?».


Одне слово, вражень багато. Але найприємніше було відвідування нашого головного  єпархіального храму в Стрию – Святоуспенської церкви.
Цікавимось. В церкві 5 священиків, діє братство (20 осіб), в якому два співголови – координатори. Взаємини між парохом і братством нормальні, в християнському дусі. Суперечностей немає – є дискусії в дусі розважливості і взаємоповаги. У фінансово – господарській діяльності бере безпосередню участь дорадчий орган. Є скарбник (сестра – монахиня), яка забирає кошти, які надходять від надання церковних послуг. Зарплату дякам, паламарям, регентам хору, завгоспу призначає  парох. Йому і його сотрудникам зарплату призначає владика. Звіт перед парафією про прибутки ( джерела), видатки (документи) -  в разі необхідності. Все відкрито, все прозоро.


Ось така інформація до роздумів. І тепер, після відвіданням церков, з певним «багажем» чекаємо наступного засідання парафіяльної ради у нашому  храмі. Втім, ми дещо передбачали, якою буде реакція з боку священиків, коли порушимо  питання про фінанси. Але вже на засіданні ради, коли ми оприлюднили результати наших поїздок, реакція перевершила наші сподівання. Досить сказати, що коли ми вийшли із засідання, то спитали один одного: «А куди м потрапили?». Виявляється, що приклад головної єпархіальної церкви у Стрию, для них не аргумент. Після оголошення нами про підсумки вивчення досвіду вказаних вище церков наші священики дещо знітилися. Але потім…Зазвучав дещо знервований голос, роздратованість, недобрий погляд, який ніби промовляє: «Не лізьте, то не ваше!». І даремно ми закликаємо до розважливості, до взаємоповаги. І даремно  нагадуємо, що ми знаходимось в храмі. І даремно нагадуємо, що ми ні на що не претендуємо, а розходиться нам тільки в одному – в розбудові нашого храму, в облаштуванні нашого церковного життя. Тому що, шановні парафіяни, ми були обрані (а не призначені)! За що вам щиро вдячні! Бо  завжди пам ’ятали  Ваше: «Не підведіть!». Нашим покликанням було привідкрити оцю невидиму завісу, отой бар єр між парафіянами і священиками. Бо непрозорість, закритість що породжує? Підозру  і недовіру!


І в такій задушливій атмосфері відбуваються наступні засідання ради. В атмосфері, коли відсутні розважливість, дар мудрості, уміння спілкуватися. Переважно засідання починалися з обговорення іконостаса і…туалету. І як тільки порушувалось питання обліку грошових пожертв, знову черговий спалах емоцій,  знову підвищені тони. Знову головуючий не дає змоги виступити, часто перебиває, хоча ніхто з нас не ставить якогось ультиматуму, а тільки висловлює пропозиції! Та де там – все це проходить так сумбурно, що навіть нагадування про головний наш християнський постулат, мовлений Господом - «Нову  заповідь Я вам даю: любіть один одного…» - було пропущено повз вуха. Дійшло до того, що, уявіть собі, коли один із членів ради запропонував, щоб ключ від скарбнички знаходився в одного з членів ради, то о. Микола обізвав його словами, які аж ніяк не личать духовному сану.


Десь років зо 5 тому прибув для служіння в наш храм о. Роман Штігер. Молодий, освічений, заповзятливий. Організовує  катехитичну школу, облаштовує приміщення. Опікується громадською організацією «Українська молодь Христові», організовує відпочинкові літні табори. А проповіді які виголошує! Проникливо, доступно, по темі. Заслухаєшся! Кажуть, тепер отець Роман навчається у Польщі, де здобуває ще одну теологічну освіту. І це похвально. А ще донедавна проводить похорон безкоштовно. Але…
Але і він у вищеописаній ситуації дотримується  позиції о. М. Міджака, навіть риторика схожа. На жаль. Припускаємо, що отець Роман з якоїсь причини так мусить.


Отже, повертаємось до засідання ради. Намагаємось переконати, що наша церква з таким солідним фінансовим потенціалом здатна впоратись  з тими викликами, які постають перед нею. Наводимо два красномовні приклади: торік біля Плащаниці зібрано 28 тисяч гривень, а на Богоявлення (Йордан) – 17 тисяч.


А ось перелік церковних коштів, які не надходять до церковної каси, а осідають в кишенях священиків:1) освячення Йорданською водою помешкань (квартир) парафіян, торговельних, освітніх, культурних, комерційних, державних та приватних закладів та установ; 2) Сорокоусти; 3) Григоріанка (за здоров’ я); 4) Григоріанка (за покійних); 5) молитва за здоров’ я (під час Літургії); 6) Панахида (після Літургії);  7) мировання (після свят); 8) освячення пасок (субота, неділя); 9) молитва за покійних на цвинтарях (Великодній понеділок, Великодній вівторок); 10) чин хрещення; 11) чин вінчання; 12) чин похорону; 13) прощання ( останнє цілування); 14) заупокійна служба( 9 днів, 40 днів, річниця); 15) забирання грошей з першої таці на головні свята (Різдво, Великдень, Храмові празники);16)забирання грошей зі скарбнички (біля тетраподу). А напередодні цьогорічного Великодня, у Вербну неділю, під час освячення «шутки»  також з парафіян збирали, хто скільки зможе, на тацю, чого раніше не помічали. Ото вже маємо 17-й пункт послуг, які не надходять до храмової скарбниці.     


Підкреслюємо, що є прихильниками того, що в наших священиків повинна бути зарплата. Причому – достойна, гідна їхнього духовного сану. Але в розумних межах. Проте ми переконані і в тому, що левова частина надходжень повинна обліковуватись і надходити в церковну касу. Це стосується тих послуг, в яких використовується приміщення церкви, освітлення, тепло, хоругви та інший церковний інвентар.


Ми намагались переконати, що тільки  коштів, які надходять з тац, що збирають на трьох Літургіях, і пожертвувань парафіян на будову, грошей біля Плащаниці і з  малої скарбнички біля тетраподу аж ніяк не вистачить на закінчення добудови церкви та її благоустрою. Але наші пропозиції, наші аргументи не знаходили підтримки, а просто ігнорувались. На жаль.
Отож ставало дедалі зрозуміліше, з якою метою була утворена парафіяльна рада.

Припускаємо, що не Владика, а отець Микола захотів утворити такий собі орган в ручному управлінні. І це йому частково  вдалось, на жаль. Імовірно, його справжньою метою було утворити такий собі компактний «будівельний загін»  у вигляді парафіяльної ради, в якому чоловіки могли б міцно тримати лопату, сокиру, молоток і т.д., а жінки прибирати приміщення. Бути сумирними і не згадувати про якісь там гроші за церковні послуги і куди вони «течуть». І нам видається дивним, що Владика ( у чому ми дуже сумніваємося) обрав саме нашу парафію, бо у інших церквах такі парафіяльні ради не створювались.


Саме тому у такій ситуації, коли до наших порад не прислухаються, коли в залі панує дух нетерпимості і зверхності, менторський тон, і, що,  виявляється, відкритість і публічність вважаються о. Миколою та іже з ним шкідливими речами, починаєш розуміти, що це – СИСТЕМА. Починаєш розуміти, що наші зусилля і наше перебування в парафіяльній раді втрачає сенс. І тому після довгих роздумів і вагань ми  приймаємо рішення про вихід з ради. Боротись проти системи не вистачило ні моральних, ні фізичних сил. Це тільки Дон Кіхот йшов воювати із списом проти вітряків. А ми не хотіли бути статистами – «мовчунами», як таких ще називають, «весільними генералами», які на знак згоди мовчки покивають головами і з тим і йдуть. Бог їм суддя! А нас, тих, хто вийшов з ради, четверо. Поки що.


Ми, частина парафіян, що нижче підписались, ставимось з розумінням до цих колишніх членів ради і їхнього вчинку. Бо боротись проти системи таки важко. Бо правдою є те, що в державі так і не викорінено корупцію, що поглинула всі її сфери. І правдою є те, що якщо прокурор, податківець, поліціянт чи представник інших контролюючих органів з перевіркою можуть зайти в державні чи приватні офіси, то до церкви їм зась. Бо церква ж відділена від держави. І тому, власне, деякі священики, схоже, відчувши відсутність контролю, а отже, безкарність, не можуть вгамувати свої непомірні апетити, от і «присвоюють» собі кошти ледь не за всі церковні послуги. Бо ж, як кажуть, грошей ніколи не буває забагато! Чомусь деякі священики думають, що ми, парафіяни, для них, а не вони для церкви і для нас. А якщо по суті, то це ми ж їх найняли для обслуговування духовних потреб пастви. 


І в такій ситуації виникає дуже багато запитань до нашого церковного керівництва, але, підозрюємо, що відповідей буде мало. Отож, почнемо з ТАРИФІВ. Чому Ви їх боїтеся? Це ж цивілізована форма оплати. І вони, ці тарифи, мають РЕКОМЕНДАЦІЙНИЙ, а не ОБОВ’ ЯЗКОВИЙ  характер. І в кожному випадку до цього потрібно підходити індивідуально, бо ж наші парафіяни – це люди з різними статками: одні відносно заможні, інші – рахують копійки перед пенсією. І це було б по – християнськи, публічно, відкрито. Отже, відсутність тарифів призводить до зловживань, тобто є ознакою корупції.


Ідемо далі. Чому після оголошення про збір пожертв, уповноважені, котрі їх збирають, віддають  ці кошти в руки о. Миколі? Чому скарбничка (біля тетраподу) не опечатана, а ключ – у о. Миколи? Чому в оголошуваному переліку жертводавців не чуємо прізвищ та імен священиків, дяків, паламарів? Чому в час великих свят (Різдво, Великдень, Храмовий празник), в час, коли з парафіян збирається найбільша каса, таця іде до священиків? Скажете, ТРАДИЦІЯ. Так, але її  дотримуються у, як кажуть, бідних парафіях. Але наша парафія такою не є, однозначно – навпаки.  
І ще деякі дивні, на наш погляд,  речі можна спостерігати в нашій церкві. Як от, молитва за здоров’ я. Нам невтямки, як, ідучи в паламарську, віддаємо (свідомо чи несвідомо) в руки священику 10-20 і більше гривень, а на тацю, тобто на розбудову церкви, вкидаємо аж 1-2 грн ? Утім, за великим рахунком, це справа особиста. Так що, вибачайте! Поміж іншим, заздоровні імена в інших церквах під час Літургії не оголошуються, а у визначені дні серед тижня.


Шановні парафіяни! Багато з Вас і не здогадується, що наша церква досі ще офіційно і не освячена. Як кажуть компетентні люди, освячується СВЯТИЛИЩЕ – КИВОТ. І ця урочиста подія відбувається за участі Владики. А в нас чомусь розпочали з іконостаса. До речі, про іконостас. Про це ми дізнались після оголошення про збір коштів, який проводився двічі. Що за «фірма» його виготовляє, чи має вона ліцензію, чи укладалась угода – замовлення, у якій би чітко були зазначені термін, гарантія, вартість і т.д.  –  про це парафіяни нічого не знають. Бо чомусь о. Микола вважав це не обов’ язковим. Загалом  термін  виготовлення розтягнувся на місяці, якщо не на роки. Ціла епопея. І тепер, коли він відносно готовий, на думку багатьох парафіян, іконостас особливого захоплення не викликає. Домінуючий темний тон, незважаючи на позолоту. Частина основи, на думку спеціалістів, виготовлена не з цільної деревини, а деревоплити (ДСП). А все, мабуть, тому, що о. Микола і процес пошуку «фірми», і вибір варіанту, і розмір оплати ( чомусь в іноземній валюті) вирішував  одноосібно. А можна ж було спочатку серед нашої парафії пошукати художника, дизайнера, а якщо вже обрали виконавця на стороні, то  варто було б послухати думку парафіян , можливо, звернутися до ще іншого, кращого майстра чи «фірми». Але, як бачимо, настоятель нашої церкви о. Микола не звик прислухатися до інших думок. Щодо цього в спілкуванні з парафіянами він часто емоційно спалахує, роздратовується, часом переходить на підвищений тон. І взагалі, нам здається, що в о. Миколи вигляд втомленої людини.


І ще. Можна було б зачепити тему про  туалет. І триває  вона 25 років! Це також ціла епопея. Але нехай, обійдемося тільки згадкою.
А тепер, шановні парафіяни, про перспективу, про майбутнє. Як же нам жити далі? Кожен раз, коли заходимо на подвір’ я церкви, споглядаємо із сумом:  бідна, морально і фізично застаріла прибудова, яку вже давно потрібно розібрати; старі занедбані будівельні вагончики, така ж загорожа. До речі, чи знаєте Ви, шановні, що територія, на якій споруджені наші церкви, ще юридично не оформлена і документально не підтверджена. А дзвіниця – про неї також треба подумати. Також треба подумати про нашу головну споруду – і то першочергово! Бо, кажуть, що з північної сторони, яка затінена і не прогрівається, починає сипатися цегла. Не дай, Боже, «грибок» кинеться? Мабуть, насамперед, потрібно зробити калькуляцію. Розуміємо, що на оштукатурення потрібні значні кошти, але надіємось, що  парафіяни готові їх пожертвувати. Але це слід зробити відкрито, публічно. Має бути визначений виконавець робіт, має бути підписана угода, в якій вказана вартість, термін і т. д. Бо коли була покладена плитка, бруківка, ми не знаємо ні виконавця, ні вартості робіт. Припускаємо, що це була усна угода, про яку ніхто не оголошував.
Може хтось сказати, що у цьому Відкритому листі - зверненні забагато песимізму. Але це не песимізм, а суворі реалії. Бо для завершення будівництва та благоустрою храму потрібні значні зусилля. Як моральні, фізичні, так і матеріальні. Очікуємо на жест доброї волі і з боку наших священиків. Нехай і вони поділяться дещицею із своїх прибутків з церковною касою. А ми, всі парафіяни, перш ніж віддавати свої пожертви, подумаймо, куди чи до чиїх рук вони ідуть.
І тоді, в християнському дусі взаємоповаги, толерантності, ми зможемо подолати всі ці виклики. І хай допоможе нам Всевишній в такій важливій справі.
З повагою і благими намірами,
М. БОЙКО, Д. ВЕЛИЧКО, В. ВИШНЕВЕЦЬКИЙ, А. ГОЛУБ, М. ГУЛЕЙ, П. ДАБІЖА, М. ДОВГАН, І. КІЯЧИК, О. КУТНИЦЬКИЙ, Б. КУСЯК, І. ЛУЧАКІВСЬКИЙ, С. ЛЕСЬКІВ, О. ЛОЗИНСЬКИЙ, Л. ЛОЗИНСЬКА, М. ЛЕВИЦЬКИЙ, М. МИХАЙЛЮК, М. НЕЇЖМАК, М. ПЕТРИШИН, Я. ПЕРЕТЯТЬКО, Г. СТЕГНИЦЬКИЙ, А. САФ’ЯНИК, І. ТИЛЬКО, О. ТУРЧИН, Й. ФЕДОРІВ, М. ШАЛОВИЛО, М. ШЕВЧУК

P.S. Вважаємо, що тема ця є відкритою для обговорення. Отож, шановні парафіяни, висловлюйте свої думки: заперечуйте, спростовуйте, підтримуйте. Думаємо, що редакція нашої газети надасть для цього свою сторінку

Переглядів: 133
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Вхід на сайт
Реклама
Пошук
gotivkovi_krediti_bojkivshhina.jpg
 



Адреса редакції:  81652, м. Новий Розділ, Львівської обл., вул. Грушевського, 37.
Видається з 1990 року. Газета виходить щоп’ятниці.
Реєстраційне свідоцтво 
ЛВ № 102 від  4 березня 1994 р.
Тел. (03261) 3-12-89, 093-706-32-95

 
Copyright "Вісник Розділля" © 2014-2017