Меню сайту
Категорії розділу
Газета №1 (№1103) [11]
Газета №2 (№1104) [10]
Газета №3 (№1105) [19]
Газета №4 (№1106) [10]
Газета №5 (№1107) [12]
Газета №6 (№1108) [18]
Газета №7 (№1109) [19]
Газета №8 (№1110) [13]
Газета №9 (№1111) [13]
Газета №10 (№1112) [15]
Газета №11 (№1113) [20]
Газета №12 (№1114) (31/03/2017) [19]
Газета №13 (№1115) (7/04/2017) [24]
Газета №14 (№1116) (14/04/2017) [15]
Газета №15 (№1117) (21/04/2017) [24]
Газета №16 (№1118) (28/04/2017) [14]
Газета №17 (№1119) (5/05/2017) [20]
Газета №18 (№1120) (12/05/2017) [21]
Газета №19 (№1121) (19/05/2017) [10]
Газета №20 (№1122) (26/05/2017) [24]
Газета №21 (№1123) (2/06/2017) [21]
Газета №22 (№1124) (9/06/2017) [10]
Газета №23 (№1125) (16/06/2017) [23]
Газета №24 (№1126) (23/06/2017) [15]
Газета №25 (№1127) (30/06/2017) [15]
Газета №26 (№1128) (7/07/2017) [15]
Газета №27 (№1129) (28/07/2017) [12]
Газета №28 (№1130) (4/08/2017) [13]
Газета №29 (№1131) (11/08/2017) [11]
Газета №30 (№1132) (18/08/2017) [13]
Газета №31 (№1133) (25/08/2017) [7]
Реклама
Дошка оголошень
[15.09.2017]
КП «Розділжитлосервіс» Новороздільської  міської ради запрошує на роботу:
[06.09.2017]
В Новороздільську ДЮСШ  потрібен тренер з волейболу (хлопці)
[01.09.2017]
Запрошуємо на роботу
[30.08.2017]
Куплю "Газель", "Валдай" або "Соболь"
[30.08.2017]
У кафе-бар «У Расіма» (м. Новий Розділ, пр.. Шевченка, 15) Потрібні на роботу:
[23.08.2017]
Молода сім’я винайме квартиру у Новому Роздолі.
[08.08.2017]
Запрошуємо на роботу Поварів та помічників повара, офіціантів.
[02.08.2017]
ТЕРМІНОВО здаю в оренду або продам приміщення
Статистика
Каталог статей
Головна » Статті » Архів за 2017 рік » Газета №28 (№1130) (4/08/2017)

Іван ПАКОШ – особлива легенда з грона «зірок» новороздільського футболу

Декілька штрихів до портрета знаменитого  хавбека з нагоди його 70-річчя

...У далекому  1967 році, коли 20-річний стриянин Іван Пакош, на той час один з кращих хавбеків тамтешнього «Авангарду», став півзахисником  «Хіміка», новороздільська команда гриміла на всю область, змітаючи на своєму шляху до турнірних вершин найгрізніших суперників. Слава про завзятих «хіміків», які впевнено перебували серед призерів та переможців обласного Чемпіонату ширилася краєм, а трибуни не так давно спорудженого нового стадіону постійно були вщерть переповнені ревними вболівальниками, котрі  шалено підтримували своїх кумирів. Кажуть, що у ті славні часи тріумфу новороздільського клубу під час поєдинків навіть найсміливіші птахи, ширяючи попід небесами міста хіміків, обачно оминали периметр міської футбольної арени, аби не бути підкошеними могутнім тисячоголосим гуком місцевих фанатів...
 
Гай – гай...Із того легендарного покоління у Новому Роздолі сущих залишилося поміж нас не так вже й багато «зірок» та свідків становлення і здобутків яскравої самобутньої команди, тому, на мить перериваючи оповідь про шановного ювіляра, висловлюю усім тогочасним  гравцям «Хіміка» слова поваги і щирої вдячності за їхній вагомий внесок у формування  знаної в Україні «Новороздільської футбольної школи», з якої у наступні роки вийшло гроно талановитих майстрів, які прославили наше місто не тільки  у матінці – Вітчизні, а й поза її межами.
А зараз продовжуємо екскурс про  перший рік приходу у «Хімік» легендарного ювіляра, який з цього часу, тобто із 1967-го року,  пов’язав свою  футбольну і життєву долю із Новим Роздолом.
   
 ...Тож перед  стартом чергової  першості тренер та  місцеві «зірки» на виснажливих тренуваннях всіляко випробовували новачка,  складаючи у ігрових ситуаціях імпровізовані тести на перевірку стрийського «варяга». Іван Володимирович, позірно вдаючи, що не помічає такого «екзамену», викладався на повну, чітко виконуючи завдання граючого наставника Євгена Кулікова (невдовзі його замінив В. Королевич)  та дотепно долаючи пастки партнерів нової команди. Звісно, по ходу демонстрував і власний арсенал футбольної майстерності та навичок, які, до речі, належно оцінювали новороздільські візаві. 
У цей напружений період міжсезоння Іван Пакош щодня з нетерпінням  очікував початку Чемпіонату, аби у офіційних матчах показати на що здатний, підтвердити, що недарма був лідером секції футболу Стрийської ДЮСШ та і у виступах за основний склад «Авангарду» встиг проявитися як перспективний гравець.
І ось невдовзі новий сезон стартував. Особисто для Івана Пакоша він виявився напрочуд  фартовим, бо ж він не тільки органічно вписався у команду, а й суттєво підсилив її потенціал, впевнено і мудро домінуючи у центрі поля як диспетчер та забивний хавбек. Більше того – став кращим голеадором «хіміка», забивши у ворота суперників загалом 40 «круглих», та кращим півзахисником обласного Чемпіонату. Успішним сезон – 67 виявився і для новороздільської команди, яка отримала реальний шанс увійти у вищий статус – клас «Б». Утім, 50 років тому у стиковій грі із червоноградцями «Хімік»  з мінімальним рахунком поступився гірникам. 
...У  новороздільській квартирі сім’ї Пакошів  по вул. Героя України Степана Бандери, куди господар запросив на розмову репортера «Вісника Розділля», у люту літню спеку затишно і прохолодно. Повільно минає глуха пауза, яка мимоволі виникла, коли Іван Володимирович переповідаючи про той важливий матч у Червонограді, глибоко задумався. Врешті, ветеран, як завше, коли хвилюється, затинаючись на перших складах мовлення, далі чітко завершив коментар по - філософськи: «По грі ми були сильніші, проте суперникам допомогли рідні стіни та ...  інтерпретації арбітром спірних моментів. Так було тоді, так є і тепер. І так буде, поки правильність рішень арбітрів моментально  не визначатимуть фахівці  по відеоперегляду спірного фрагменту».
- А чи багато у Вашій спортивній біографії було таких «спірних моментів»?
- У ті роки, про які ведемо бесіду, такі моменти не надто часто вирішували хід поєдинків. Виняток, можливо, тільки оця гра з червоноградцями, можливо, ще якийсь поєдинок, якого й не пригадаю . Бо, скажу тобі, друже, «Хімік», починаючи  із середини 1965-го і захопивши кілька потужних літ наступного десятиліття, - це була команда – локомотив,  команда – ракета, із здібними гравцями, переважно, як тепер кажуть, самородками, які грали на одному подиху, миттєво імпровізували такі комбінації, що просто дух перехоплювало, а суперника така феєрична гра часто просто  деморалізувала.
-    Еге ж, пригадую,  якось мій старший приятель Михайло Пришляк, з ностальгією згадуючи «Хімік» тих років, впевнено промовив: « Іване, деколи ми грали так, що подолали б і збірну СРСР...» Може, так би і було, якби...Чи можете назвати колег – «зірок»  із того легендарного «Хіміка», із  складів наступних років?
-     Авжеж – бо, це була рясна плеяда. Тому, хай мені вибачають ті, кого омину увагою, назву першорядних із них. Це, окрім згаданого  Михайла Пришляка, зокрема, Євген Куліков, Андрій Мороз, Ярослав Худяк, Богдан Стадник, Ваш дядечко Богдан Комарницький, Степан Гулій. З – поміж них повним універсалом, на зразок знаменитого німця Уве Зеєлера, виокремлю безмірно талановитого Ярослава Худяка та самородка Степана Гулія. Власне, незбагненний фінт Степана і досі не впевнений чи може хто у світі (!) повторити. Отакі, брате, були виконавці. Користуючись нагодою, хочу відзначити великий внесок у становлення тогочасного «Хіміка» заступника генерального директора «Сірки» Миколи Антоновича Мар’єнка. Вважаю, що і в наш, щоправда суттєво видозмінений час господарювання та економічних відносин, від меценатства і надалі залежить, наскільки команда може розвиватися, ставити амбітні завдання. Бо ж разові часткові вливання у клуб, як спостерігаємо тепер, навряд чи допоможуть утримувати ФК «Хімік» на рівні сучасних вимог, формувати тактику та стратегічний курс на перспективу. А без такої «дорожньої карти» клуб  приречений не на розвиток, а животіння.
  А з молодих теж є кого виділити. У 80- х, коли вже мене призначили тренером, стрімко «вистрілила» із міської футбольної секції надзвичайно талановита молодь, яка залюбки відточувала свої здібності у складі юнацького складу, видовищно кладучи на лопатки чи не усіх суперників обласної першості. Не довго придивляючись, бо ж відчувалося, яка то прийшла на зміну нам, старшим, грізна  потуга, я перевів у основу оцей  молодняк талантів, чарівників м’яча: Володимира Казбана, Романа Вербовського, Сашу Бєрзіна, Віктора Мурзака, Богдана Чада, Григорія Білявського, Андрія Романа, Григорія Козловського, Романа Скульського та інших. Більшість з них, щоправда,  надовго у мене не затрималися – їх радо поглинули відомі команди майстрів, де вони ще більше реалізувались. Не переповідатиму докладно їхніх прізвищ, бо ж, знаю, «Вісник Розділля» свого часу докладно інформував читачів про знаменитих земляків.
- Наскільки відомо, і Вас було запрошено у команду майстрів – львівські «Карпати», а декілька років тому під час організованого згадуваним вище Григорієм Козловським матчу ветеранів «Карпат» та «Хіміка» легендарний капітан львів’ян Ігор Кульчицький вручив вам майку із №8 почесного члена Клубу ветаранів «Карпат». Отже, цінять Ваші заслуги у Львові ...
- Так, є такий факт у моїй біографії. Було це 1973 році: тоді несподівано отримав запрошення від тренера «Карпат» Бориса Россихіна сезон – другий  виступати за дубль, а далі, мовляв, побачимо. От я у віці 26 років  і спокусився із моїм стрийським товаришем Володимиром Данилюком пограти за «карпатських» юнаків. Можу сказати, що там ми показали себе на рівні, а те, що я не перейшов у «основу», знову ж таки із розряду, як кажуть, вирішальних випадковостей. З того часу, до речі, постійно спілкуюся із «карпатівцями», які нині, як і я,  стали сивочолими ветеранами. До речі, у «Хіміку» я остаточно став ветераном аж у 1983-му. Далі працював  директором стадіону, поки начальство не попросило поступитися місцем молодим. Аякже, я погодився, бо таке правило діє всюди – і в футболі. Аби тільки зміна була гідна...
- А які кумири минулого були для Вас взірцем?
- Можливо, здивуєтесь, але це виключно наші «зірки», бо ж інтернету тоді не було, а судити про рівень закордонних футболістів з перегляду кількох матчів Чемпіонатів світу та Європи, які відбувалися раз на кілька років, було б не надто об’єктивно. Отож, мої кумири – це київські динамівці Володимир Мунтян, Андрій Біба, Олег Блохін. А з іноземних, то зіркою першої величини вважаю португальця Крішчіана Роналду.
...Знову, вже вкотре, коли Іван Володимирович переглядає і показує мені  фотографії із фотоальбому від початків його футбольної кар’єри і донині ( див. деякі з них), виникає чергова пауза. Ветеран намагається непомітно вгамувати хвилювання, а, можливо, і скупу сльозу. І коли думає, що це йому вдалося, звертається, затинаючись: «Пам’ятаєш, друже, Кузьму: «Старі фотографії на стіл розкладу...». А з фотографій на нас привітно дивиться легендарне новороздільське братство – сущі і ті, що відійшли у засвіти...
З роси Вам і води, шановний ювіляре!
Розпитував Іван БАСАРАБ

Переглядів: 19
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Вхід на сайт
Реклама
Пошук
gotivkovi_krediti_bojkivshhina.jpg
 


Адреса редакції:  81652, м. Новий Розділ, Львівської обл., вул. Грушевського, 37.
Видається з 1990 року. Газета виходить щоп’ятниці.
Реєстраційне свідоцтво 
ЛВ № 102 від  4 березня 1994 р.
Тел. (03261) 3-12-89, 093-706-32-95

 
Copyright "Вісник Розділля" © 2014-2017