Меню сайту
Категорії розділу
Газета №1 (№1103) [11]
Газета №2 (№1104) [10]
Газета №3 (№1105) [19]
Газета №4 (№1106) [10]
Газета №5 (№1107) [12]
Газета №6 (№1108) [18]
Газета №7 (№1109) [19]
Газета №8 (№1110) [13]
Газета №9 (№1111) [13]
Газета №10 (№1112) [15]
Газета №11 (№1113) [20]
Газета №12 (№1114) (31/03/2017) [19]
Газета №13 (№1115) (7/04/2017) [24]
Газета №14 (№1116) (14/04/2017) [15]
Газета №15 (№1117) (21/04/2017) [24]
Газета №16 (№1118) (28/04/2017) [14]
Газета №17 (№1119) (5/05/2017) [20]
Газета №18 (№1120) (12/05/2017) [21]
Газета №19 (№1121) (19/05/2017) [10]
Газета №20 (№1122) (26/05/2017) [24]
Газета №21 (№1123) (2/06/2017) [21]
Газета №22 (№1124) (9/06/2017) [10]
Газета №23 (№1125) (16/06/2017) [23]
Газета №24 (№1126) (23/06/2017) [15]
Газета №25 (№1127) (30/06/2017) [15]
Газета №26 (№1128) (7/07/2017) [15]
Газета №27 (№1129) (28/07/2017) [12]
Газета №28 (№1130) (4/08/2017) [13]
Газета №29 (№1131) (11/08/2017) [11]
Газета №30 (№1132) (18/08/2017) [13]
Газета №31 (№1133) (25/08/2017) [7]
Реклама
Дошка оголошень
[15.09.2017]
КП «Розділжитлосервіс» Новороздільської  міської ради запрошує на роботу:
[06.09.2017]
В Новороздільську ДЮСШ  потрібен тренер з волейболу (хлопці)
[01.09.2017]
Запрошуємо на роботу
[30.08.2017]
Куплю "Газель", "Валдай" або "Соболь"
[30.08.2017]
У кафе-бар «У Расіма» (м. Новий Розділ, пр.. Шевченка, 15) Потрібні на роботу:
[23.08.2017]
Молода сім’я винайме квартиру у Новому Роздолі.
[08.08.2017]
Запрошуємо на роботу Поварів та помічників повара, офіціантів.
[02.08.2017]
ТЕРМІНОВО здаю в оренду або продам приміщення
Статистика
Каталог статей
Головна » Статті » Архів за 2017 рік » Газета №29 (№1131) (11/08/2017)

Олександр НІКІТІН: «У житті кожного настає момент істини, коли треба відважитися на вчинок, виконати своє призначення»

У  когорті знаменитих вихідців з Нового Роздолу, відомих в Україні та світі, Олександр Нікітін займає особливе місце. Утім, слава і визнання прийшли до Олександра Костянтиновича у віці, коли, як кажуть, літа на осінь повернули: коли він уже розміняв п’ятий десяток і перебував у відставці в чині капітана І рангу ВМС РФ , коли мирно жив із сім’єю у Санкт-Петербурзі і, як фахівець, був зарахований  експертом у російській філії відомої норвезької екологічної експедиції «Беллона». Власне, тільки у 1995 році,  після оприлюднення підготовленого Олександром Нікітіним  для норвезької експедиції звіту про небезпечний рівень  забруднення морів , що омивають скандинавські країни, відходами атомних  підводних човнів військово – морського флоту СРСР, які несуть реальну екологічну загрозу довкіллю, світ дізнався як про таємні російські ядерні «смітники», так і про принципового еколога. І хоча ФСБ зреагувала миттєво, заарештувавши Олександра Костянтиновича невдовзі після даного звіту за звинуваченням у зраді  Батьківщини та шпигунстві із швидко підібраною спадкоємцями КДБ «розстрільною статтею», проте це вже не допомогло – світом розгорнулася широка кампанія з вимогами до Росії припинити забруднювати північні моря небезпечними відходами ядерного палива військово – морського флоту та припинити кримінальне переслідування Олександра Нікітіна за надуманими звинуваченнями. 
Впродовж майже 5 тривожних років протестів, які ширилися світом на підтримку безстрашного еколога ( в Україні до акції долучилися брат Михайло , однокласники та редакція «Вісника Розділля», створивши Комітет  захисту Олександра Нікітіна, постійно іноформуючи читачів про перебіг слідства, пікетучи консульство Росії у Львові), відбувалося несправедливе  судилище. І тільки завдяки потужній міжнародній солідарності, якісному юридичному захисту ( адвокатом нашого земляка був кращий юрист Росії на той час Ілля Рєзнік)  сфабрикована ФСБ Росії кримінальна  «справа Нікітіна» потерпіла фіаско : 29 грудня 1999 року Санкт – Петербурзький суд зняв з Олександра Костянтиновича звинувачення у держзраді та шпигунстві, які безпідставно інкримінували відомому екологу спецслужби Кремля.
 Власне, відтоді Олександр Нікітін, окрилений міжнародною підтримкою та визнанням, надалі працюючи у «Беллоні»,  розгорнув ще більш активну діяльність як еколог. Він, по суті, став одним з найвідоміших екологів  світу, неодноразово виступав із трибуни ООН із актуальними доповідями на тему збереження довкілля в добу глобалізації, а через декілька років номінувався на здобуття Нобелівської премії Миру. І серед десятків видатних претендентів був обраний у трійку найдостойніших. На жаль, тоді, схоже,  спрацював гендерний принцип, оскільки журі вручило «Нобеля» представниці Африки. Уявімо собі, як близько новорозділець був до високої нагороди!...
Від тих драматичних подій, що сколихнули світ і  так стрімко змінили долю Олександра Нікітіна, який після закінчення у 1969 році Новороздільської СШ №1, а згодом вищого військово-морського училища у Севастополі, зробив видатну кар’єру морського офіцера, ставши одним з наймолодших у СРСР  командирів атомного підводного човна ВМС, понад 20 літ. І усі ці роки Олександр Нікітін невтомно бере активну участь у чисельних міжнародних конференціях та симпозіумах як унікальний експерт у царині ядерної безпеки та збереження екологічної рівноваги на планеті Земля. І що важливо зазначити:  проживши майже усе своє доросле життя далеко – далеко від Нового Роздолу, а тепер виконуючи важливу місію як еколог планетарного рівня, дні року якого буквально розписані ледь не по годинах через винятковий обсяг роботи,   Олександр завжди, за навіть найменшої нагоди, навідується у «своє» місто. Ось і нещодавно він гостював, ні, радше - знову приїхав додому. Звісно, цей факт не проминула увагою редакція газети «Вісник Розділля». Отож на правах  давнього приятеля репортер зустрівся з Олександром і, насамперед гаряче привітавшись із знаменитим земляком, з теплотою згадавши , як казав, здається, Пушкін, «справи давно минулих днів», взяв у нього інтерв’ю, яке пропонуємо до уваги читачів.    

- Що  ж, щиро радий зустрічі,  друже Олександре, це вже, мабуть, зо три роки минуло , як Ви востаннє відвідували Новий Розділ. Утім, зважаючи, що  прибули на український «материк» з далекої Норвегії, то це не аж така тривала «розлука» із містом дитинства та юності, звідки після закінчення у 19689 році СШ №1 поринули у вирій самостійного  життя. І це багато про що говорить, якщо зважити, що дехто із наших відомих  земляків, успішно реалізувавшись у набагато ближчих теренах та світах, десятками літ не поспішають відвідати Новий Розділ, мовляв, це перегорнута сторінка у біографії. Так що Вас можна назвати справжнім патріотом . Якими вітрами цього разу доля «закинула» Вас  у наше магічне місто?
- М-мм- да...перепрошую,  точно так, Новий Розділ й, справді, наче «запрограмував» у свою орбіту обраних певну категорію городян, які, де б вони не жили, де б не працювали, яких би висот у кар’єрі не досягли, у певний момент, немов лелеки, повертаються, наскільки дозволяє карма, у своє Гніздо, у своє Місто. Щоб із вдячністю уклонитися минулому, зустрітися з родичами, однокласниками, друзями, підзарядити духовні і душевні сили життєдайною енергією рідної землі.  Вибачте, що звучить дещо пафосно, але я, власне, схоже, один із таких. 
Звісно, відвідую місто не просто так, тому що, як кажуть, заманулося, а з певної нагоди, якогось приводу. От наприкінці минулого місяця завітав у Новий Розділ із кількох вагомих приводів. Перший – 60-річчя мого рідного брата, Михайла Нікітіна, головного інженера РДГХП «Сірка», другий – пошук за дорученням керівництва відомої норвезької науково – екологічної організації «Беллона», у якій працюю понад два десятки літ, варіантів конструктивної співпраці  із Міністерством атомної енергетики України. 
Безумовно, вважаю великим щастям і обов’язком, коли відвідую Новий Розділ, зустрітися із своїми однокласниками. Отож, напередодні братового ювілейного дня зібрав свій клас, щоправда, дуже вже неповним складом, – Любу Худяк, Мар’яна Кизиму, Степана Гаклюка, Леонтія Бейщака, Богдана Чучмана та давнього товариша Івана Андрусіва (на фото), щоб у, так би мовити, «сімейному колі» погомоніти відверто про прожиті роки, згадати особливі моменти з тих давніх шкільних часів, які навіки «зв’язали» нас у міцний гурт, який не розірвати ні рокам, ні війнам, ні катаклізмам. Навіть смерті, бо і ті, що відійшли у засвіти , назавжди залишилися  у наших серцях світлими, вічно живими однокласниками. Так що зустріч була щемною, теплою, незабутньою. Тримаймося, мої рідні...
- Ви згадали про намір  втілити норвезько – український проект співпраці у галузі ядерної енергетики. Наскільки можу судити, це, мабуть, «перша ластівка» у цій важливій царині на такому високому рівні, до того ж саме Ви виступаєте як модератор його просування, що, звісно, приємно дізнатися новороздільцям. Чи можете докладніше розкрити дану тему?
- Це справді архіважлива тема. Адже, якщо не помиляюся (треба уточнити статистичні дані), тепер Україна «отримує» від вітчизняних атомних станцій 45 відсотків електроенергії. При цьому слід мати на увазі, що ці станції будувалися і вводилися в експлуатацію іще в часи СРСР, тому логічно, що деякі з них уже вичерпують (або вичерпали) свій проектний ресурс. Отож – на часі виведення їх із режиму експлуатації, тобто необхідно закривати.
 По – друге, Україна розірвала  договір із Росією по питанню повернення відпрацьованого ядерного палива із своїх станцій в Росію – тому державі потрібно, не гаючи часу, вирішувати, що робити із цим, повторюю, відпрацьованим ядерним паливом. Нагадаю, що  зараз Україна купує ядерне паливо у однієї з компаній США – і це також важливе питання, яке потребує прискіпливої уваги, в тому числі і громадськості, тому що воно стосується безпеки держави. Навіть якщо деякі американські та українські спеціалісти і говорять в унісон, що заміна ядерного палива однієї компанії на паливо іншої цілком безпечна, то якщо це й справді так, то потрібні якісь тверді гаранті у форматі офіційних міждержавних угод, щоб люди мали упевненість, що це не призведе до ще одного Чорнобиля.
І слід обов’язково мати на увазі, що за десятки літ роботи вітчизняних атомних станцій в Україні накопичилося чимало радіоактивних відходів, які розміщені у відповідних місцях, і ці відходи необхідно привести у такий стан, щоб вони не представляли небезпеку для довкілля, а отже – і для громадян. Як фахівець, наголошу – це не така проста справа. І насамперед слід дотримуватись у цьому питанні сучасних технологій, зокрема, споруджувати такі сховища, які відповідають сучасним вимогам безпеки.
Власне,  норвезька «Беллона» має у цій сфері неоціненний досвід, от я як представник цієї науково – екологічної організації і прибув в Україну, аби докладніше вивчити окреслену вище проблему. Ми тільки хочемо зробити перший крок у цьому напрямку і запропонувати співпрацю з Міністерством атомної енергетики України. І суть його полягає в тому, щоб створити спільну робочу групу спеціалістів, які б глибше вивчили проблеми вітчизняної ядерної безпеки і підготували грунтовну аналітичну  доповідь про реальний стан у даній сфері в Україні. Щоб на її основі та рекомендаціях напрацювати оптимальний проект із вирішення української ядерної проблематики. Отаке поки що поставлене завдання. Додам, що «Беллона» має неоціненний досвід у цьому питанні, зокрема, і в Росії (утім, це було ще, як кажуть, в часи раннього Єльцина). Звісно, якщо після ретельного опрацювання згаданої доповіді сторони дійдуть згоди про необхідність розробки конкретного проекту у галузі  атомної енергетики, тоді співпраця «Беллони» та Міністерства атомної енергетики України увійде у практичну площину із залученням авторитетних міжнародних інституцій, щоб  заручитися максимальною безпекою у галузі використання атомної енергії. 
- Ви прибули в Україну  у тривожний час, коли режим Путіна віроломно і цинічно анексувавши Крим, «розпаливши» багаття війни на Донбасі, намагається  рошматувати нашу державу, увігнати у підлеглість імперії. Що відчуваєте, адже до згаданого  ганебного судилища за сфабрикованими ФСБ РФ звинуваченнями, до переїзду на постійне місце проживання у столицю Норвегії Осло, до статусу «громадянин планети», Ви все таки були громадянином РФ, відставним капітаном І рангу ВМФ, одне слово, російським вірнопідданим?
- Знаєте, ще у шкільні роки не любив  надуманого пафосу, піл час служби на військовому флоті це несприйняття штучності ( а в часи СРСР та соцреалізму цього вистачало з лихвою усюди) ще більше кристалізувалось, тому порушена Вами тема радше спонукає мене до емоційних вібрацій душевного неспокою та сум’яття, аніж до високих слів. Бо, повірте, так мені боляче від  смертного гріха  Путіна, який у омані химер про якийсь вигаданий «русскій мір», виняткову місію Росії як «собіратєльніци зємєль», розірвав усі зв’язки між росіянами та українцями, які складалися у кількасотлітньому історичному  контексті. Вони переважно були важкими для українців, але попри все витворили певний тип сусідських відносин, деколи гірших, деколи терпиміших. І з постанням після розпаду СРСР Російської та Української незалежних держав, розпочатий прогресивними політиками, науковцями, діячами мистецтва та культури дискурс взаєморозуміння, та доброго взаємосусідства  мав перспективу до поглиблення. Але ж...з’явився  «прємнік» Путін, який віроломно знищив усі ці паростки і почав мілітарно та сіючи розбрат між громадянами шматувати Україну, нашу рідну неньку,  кращі сини якої, починаючи ще з XVIII століття, творили у Москві елітарний, науковий та культурний простір до того часу могутньої військово, але бідної на освічені верстви Росії. Отож, повторю, путінська війна – це його смертний гріх. І коли закінчиться це  святотатство, відомо тільки Богу. Щодо наслідків російсько-української війни, то я солідарний із Ходорковським, який нещодавно сказав: «Між нами кров. Найближчі десятиліття, а, може, і ніколи ми не будемо разом». Отакі відчуття, отакий сором за Росію...
Розпитував Іван БАСАРАБ

Переглядів: 14
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Вхід на сайт
Реклама
Пошук
gotivkovi_krediti_bojkivshhina.jpg
 


Адреса редакції:  81652, м. Новий Розділ, Львівської обл., вул. Грушевського, 37.
Видається з 1990 року. Газета виходить щоп’ятниці.
Реєстраційне свідоцтво 
ЛВ № 102 від  4 березня 1994 р.
Тел. (03261) 3-12-89, 093-706-32-95

 
Copyright "Вісник Розділля" © 2014-2017