Меню сайту
Категорії розділу
Газета №1 (№1103) [11]
Газета №2 (№1104) [10]
Газета №3 (№1105) [19]
Газета №4 (№1106) [10]
Газета №5 (№1107) [12]
Газета №6 (№1108) [18]
Газета №7 (№1109) [19]
Газета №8 (№1110) [13]
Газета №9 (№1111) [13]
Газета №10 (№1112) [15]
Газета №11 (№1113) [20]
Газета №12 (№1114) (31/03/2017) [19]
Газета №13 (№1115) (7/04/2017) [24]
Газета №14 (№1116) (14/04/2017) [15]
Газета №15 (№1117) (21/04/2017) [24]
Газета №16 (№1118) (28/04/2017) [14]
Газета №17 (№1119) (5/05/2017) [20]
Газета №18 (№1120) (12/05/2017) [21]
Газета №19 (№1121) (19/05/2017) [10]
Газета №20 (№1122) (26/05/2017) [24]
Газета №21 (№1123) (2/06/2017) [21]
Газета №22 (№1124) (9/06/2017) [10]
Газета №23 (№1125) (16/06/2017) [23]
Газета №24 (№1126) (23/06/2017) [15]
Газета №25 (№1127) (30/06/2017) [15]
Газета №26 (№1128) (7/07/2017) [15]
Дошка оголошень
[08.08.2017]
Запрошуємо на роботу Поварів та помічників повара, офіціантів.
[02.08.2017]
ТЕРМІНОВО здаю в оренду або продам приміщення
[02.08.2017]
Молода сім’я винайме однокімнатну квартиру у Новому Роздолі
[02.08.2017]
КП «Розділжитлосервіс» Новороздільської міської ради запрошує на роботу:
[27.07.2017]
ПрАТ «Роздільський керамічний завод» запрошує на роботу:
[26.07.2017]
Продається двоповерхова цегляна будівля дитячого садочка
[07.07.2017]
Потрібні на роботу охоронники – чоловіки, жінки
[07.07.2017]
Приватне підприємство пропонує постійну роботу
Реклама
Статистика
Каталог статей
Головна » Статті » Архів за 2017 рік » Газета №6 (№1108)

Неосталінізм наново підіймає голову?!

  (Чому так важливо нашій молоді знати, шанувати і цінити свою історико-культурну спадщину)

  Ось прочитав нещодавно у Вашому часописі матеріал В. Юрченка “ВИШИВАТА” – внутрішній ворог України?” (№3/2017; стор. 4) і подумав: а хто ж відповість на такий допис, що практично відображає думку тих, хто в силу тих чи інших переконань насаджує думки про нібито притаманні нам меншовартість, недолугість, пригнобленість, “гречкосійство” тощо.
  Насамперед викликає розчарування вузькоокий спрощено-формальний підхід дописувача Юрченка до стереотипів, асоційованих з Україною: цитую “борщ, горілка, сало, шаровари, оселедці, козаки-отамани” і т.д. А чому й згадки нема про наші духовні і культурні надбання?!! Чому, наприклад, у автора не виникає асоціацій із геніями українського народу Тарасом Шевченком та його літературною спадщиною, і, відповідно Лесею Українкою та Іваном Франком, провідним ідеологом національно-визвольної боротьби української нації у 20 ст., 1-м Головою ОУНР Степаном Бандерою та Головним Командиром УПА Романом Шухевичем, зі співом народної артистки України Ніни Матвієнко та тріумфаторок Євробачення — Руслани і Джамали. Україна — це і Софія Київська, Києво-Печерська лавра, замки України: Олеський, Підгорецький, Луцький і т.д. Ось на це, власне, і звертає увагу свідомий турист, утім, якщо, він приїхав, надивившись епатажних виступів екс-українського жіночого гурту “Фемен”, то вибачайте: дівчата вже у Франції, і, гейби не при справах! 
  І нічого поганого я в тому не бачу, що Україна (у поверхневих фетиш-доктринерів та й самих хитро замаскованих “вишиватників” (чи “вишимайників”?!)) асоціюється виключно з борщем, салом і горілкою, адже Шотландія асоціюється зі своїм віскі, Грузія і Молдова — з винами, і вже особисто я свого часу розмовляв із вірменином Тиграном, який гордиться, що його історична Батьківщина асоціюється із тамтешнім коньяком. Чомусь вірменин гордий за своє, а дописувач газети Юрченко кепкує зі свого ж таки!? Сувеніри, вишиванки, вінки на голову та магніти з козаками, йому, бачите, не до вподоби! То прошу відвідати сувенірний магазин біля печер у Києво-Печерській лаврі, — там продаються будьонівки з червоними зірками та інша атрибутика ленінсько-сталінських часів! Зрештою: на кожен крам знайдеться свій, нехай і закордонний, покупець!
  А далі — гірше (я спеціально дав фори нашим представникам націоналістичних організацій для першочергової відповіді, проте вона чомусь забарилась), цитую: “З огляду на ситуацію в країні можна чітко сказати, що й примітивним стало таке явище, як націоналізм, що дедалі більше переростає у так звану “русофобію”. А ви, значить, проповідуєте нам “русофілію”?! Ніхто ж не проти самих росіян, навіть засновник українського націоналізму Дмитро Донцов був росіянином, однак криваві жнива на Сході України підтримуються регулярними російськими військами та їхніми ж “гумконвоями”. Можливо, якщо вже так кортить когось переконати покласти край ненависті та братовбивствам і почати любити, можливо доцільніше було б поїхати у самопроголошені і зрощені, наче сіамські близнята, ненавистю до всього українського, т. зв. “ДНР-ЛНР” і там ратувати за любов до України і українців, а не тут, на газетних шпальтах шанованого “В. Р.”, прививати нам русофілію!? Утім, наскільки мені відомо, дописувач є студентом одного з престижних ВУЗів України (!), отож на тему любові йому було б краще галайкотіти, особливо напередодні Дня Святого Валентина, зі своїми однокурсницями, а не використовувати цей термін для напучувань на дражливу тему по відношенню до народу держави-агресора!
А я, наразі, за допомогою словника-довідника “Суспільно-політична думка” (Львів, “Сполом”, 2008, с. 432), дозволю собі провести лікбез: — 1. Ідеологія нації, світогляд, і система політичних поглядів, почуттів, ідей, що трактують націю, як основу  самостійної держави та й вищу форму суспільної єдності… В широкій інтерпретації (Е. Сміт) націоналізм — один з  основних проявів державного устрою…”
  Розглянемо ще кілька понять із цього словника-довідника: “НАЦІЯ ТИТУЛЬНА”: нація, за найменуванням якої названо відповідну державу або національно-державне утворення. Інша назва — заголовна нація” (Стор. 438).
  І перед тим, як закрити словник, бо ж вдумливий читач, звичайно ж, уже розуміє, що бракує ще однієї важливої ланки для остаточного висновку. І це, звичайно, ПАТРІОТИЗМ (від патріот; “С.-Д”., стор. 490): “1. Почуття любові до своєї Батьківщини, відповідальності за її долю, готовність і здатність слугувати її інтересам, сприяти її успіхам як у внутрішньому житті, так і на міжнародній арені. Витоками Патріотизму є матеріальні зв’язки з Вітчизною, які ґрунтуються на почутті злиття з нею, усвідомлення обов’язку перед нею, готовності задля неї на жертви і подвиги. Найвищою формою патріотизму є Національний патріотизм”.
  Тобто, без патріотизму, не було б січового стрілецтва, УГА, героїв Крут, національно-визвольної боротьби 1942-53 рр. УПА (котра утворилася на базі ОУН), Референдуму 1 грудня 1991 р., не було б обох Майданів і Небесної сотні, не було би безпрецедентної героїчної боротьби за українську землю наших героїв – захисників України. Але ж найвищою його формою є Національний, тобто такий, котрий безпосередньо ґрунтується на націоналізмі, і без поєднання цих двох надважливих понять не може йти мова про цілісне існування і безпечне майбуття титульної нації, адже над нею нависла загроза неогеноциду і гуманітарної катастрофи (котра фактично вже почалася у фронтовій зоні)!!!
  На превеликий жаль, після розвалу СРСР, добрих півтора десятка років ми не мали національно свідомих Президентів, котрі б повели Україну єдино вірним європейським курсом, як зробили це очільники прибалтійських держав. Ба, навпаки, все робилося, як у прикладі із Чорноморським флотом, щоби ослабити країну, залишити для північного сусіда прочинені двері для загарбницького входу і анексії Криму, що й таки сталося в лютому-березні 2014 р. (До цієї теми повернемось пізніше). Зараз маємо кровопролитну т. зв. “гібридну війну” під назвою “АТО”, втрати найкращих синів і дочок, гуманітарну катастрофу та ескалацію війни на Сході…
  Чому ж це сталося? В чому причина? Невже усе через горезвісну “вишивату”?! Та без потужного зовнішнього ворога, яким є російська політично - мілітарна машина (до речі, “чіткого мілітаристського характеру набула політика Німеччини і СРСР напередодні 2-ї Світової війни”, а хто ж керував тоді СРСР, як не Й. В. Сталін), ідеологія котрої базується на принципах “русского міра” і войовничого неосталінізму, цього б ніколи не сталося! І, якби не існувало внутрішньої армії прокремлівських агентів впливу на свідомість ватників.  
Однак В. Юрченку мало сказаного, він ще й взявся приміряти на себе тогу політичного (!) кінокритика, розповідаючи про фільм “Незламна” (назва укр. прокату) про радянську снайперку Людмилу Павличенко — і знову ж таки: “вишиватники” дали таке клеймо, а “ватники” — протилежне, і підсумовує: “що ж багато українців  зараз схожі на роботів, не вичавили із себе механічних стереотипів минулого”.
  Що ж тут скажеш: а чи знає дописувач Юрченко, що у російському прокаті кінострічка називалась  “Битва за Севастополь”? І це у тому ж році, бо кінострічка знімалася саме 2014 р., коли Росія цинічно анексувала Крим із найменшими втратами зі свого боку і багатомільярдними (не враховуючи людських втрат) збитками — з нашого! Тобто в цілому фільм покликаний піднімати героїко-патріотичний дух народу колишнього “великого брата”, а співати дифірамби на її адресу, — це лити воду на пропагандистський млин неосталінізму.
  Звичайно, що сама снайперка Л. Павличенко викликає повагу, однак дивує інше: знаючи про сталінсько-беріївську тоталітарно-репресивну систему контролю, дивує, як це її персонально випустили в США, де вона в 1942 р. у Білому Домі за сприяння Елеонори Рузвельт ратувала за Ленд-ліз, ба навіть особисто прохала тодішнього Президента США Ф. Д. Рузвельта під час приватної аудієнції відкрити 2-й фронт. 
  Цікавим є епізод суперечки з американським журналістом (?), втікачем з СРСР, котрий каже: “… а чим комуністична Росія краща за фашистську Німеччину? Навіть лідери одинакові, вони відрізняються лише вусами! Як же бути із фінською війною, захопленням польських земель, ви побудували тисячі тюрем, ви воюєте навіть проти свого власного народу!! ”( на щастя, суперечку перервала сама Елеонора Рузвельт, бо й не знати, як би усе це завершилось…). А справді показовим є інший діалог, коли в присутності тієї ж Е. Рузвельт радянський дипломат пресує Людмилу: “Ти не жінка! Ти — радянський солдат! Виходиш: Сталін, спільний ворог, другий фронт! Жодної самодіяльності!” Це підтверджує той факт, що при всій повазі до самої Л. Павличенко та її подвигів, вона була лише гайкою у сталінській репресивно-каральній системі.
  Та чи варто так популяризувати радянські цінності і тогочасних кумирів, котрі були гвинтиками в потужній машині неосталінізму, постійно згадуючи їх і ностальгуючи за ними? А чому ж не знайшлося героїв, коли Сталін винищував голодомором мільйони українців?! Ото ж бо?! А чи була це наша війна — це тема історичних диспутів і наукових конференцій, а не висвітлення на сторінках нашого “В. Р”! 
  Кажете, цитую: “…тут виростає ще одна пухлина — втовкмачення у нашу підсвідомість постійного відчуття пригноблення, мучеництва”. Категорично не згоден із вами! Наберіть у Вікіпедії “неосталінізм” та й побачите, що вискочило: “Голодомор в Україні (1932—1933); Політичні репресії в Україні радянської доби; Колективізація в УРСР; Сталінські репресії; Сталінізм (отут і цікаво: із приходом до влади в СРСР Леоніда Брежнєва (1964) відбувається поступова реабілітація Сталіна, відроджується неосталінізм, застосовуються у нових обставинах сталінські методи: геноцид, переслідування інтелігенції (звідси – й назва дисидентського руху “шістдесятників”) тощо); Биківнянські могили (тут знаходиться найбільше в Україні місце поховання жертв масових політичних репресій. Тут був об’єкт спеціального призначення НКВС, де у кінці 30-х — в 40-х роках відбувалися масові розстріли в’язнів НКВС, за приблизними оцінками 100000 чоловік, причому тільки в західній Україні більш ніж 10000 чоловік, в Вінниці близько 9000 чоловік. НКВС); Розстріляне відродження; масові депортації українців і кримських татар у часи Сталіна (порівняйте, В. Юрченко: що робив Сталін із кримськими татарами, і що робить Путін із ними зараз, хіба не прослідковується спадкоємна аналогія?); Радянська анексія західноукраїнських земель (“Золотий вересень” 1939 р.); Грецька операція НКВС 1937—1938 років; Розкуркулення; ГУЛАГ…”
  «Апеляційний суд міста Києва, розглянувши 13 січня 2010 року кримінальну справу за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932—1933 роках, визнав групу осіб із керівництва ВКП(б) на чолі з генеральним секретарем Центрального комітету ВКП(б) Йосипом Сталіним (Джугашвілі), винними в тому, що вони «з метою придушення національно-визвольного руху в Україні та недопущення побудови і утвердження незалежної української держави, шляхом створення життєвих умов, розрахованих на фізичне винищення частини українців спланованим ними Голодомором 1932—1933 років, умисно організували геноцид частини української національної групи, внаслідок чого було знищено 3 млн. 941 тис. осіб, тобто безпосередньо вчинили злочин, передбачений ч. 1 ст. 442 Кримінального кодексу України» (Вікіпедія, “Неосталінізм”).
  Сталін — один із найжорстокіших ультралівих диктаторів в історії людства на кшталт «вірного сталінця» (uk.wikipedia.org/wiki/Кім Ір Сен) президента КНДР (1972 — 1994) Кім Ір Сена чи генерального секретаря комуністичної партії Кампучії (1963—1979). Пол Пота та інших…  І наша трагедія у тому, що ця страшна ідеологія і досі знаходить своїх послідовників, і не лише тих, що прагнуть відновити масові розстріли і депортації, криваві жнива та етногеноциди за національною ідентифікацією, а й тих, що ратують за кінопродукцію, що свідомо популяризує сталінізм і підігріває в не окріплих розумах неосталінізм. 
  Тому-то, на питання В. Юрченка: “І чому досі не викорінено насаджених у часи “імперії зла” — СРСР ідеологічних стереотипів, які принижують національну гідність українця”, змушений відповісти: “Та допоки ось така й подібно їй кимось налаштована національно незріла юнь буде цинічно називати український націоналізм “примітивним”, популяризувати кінопродукцію (нео!)-сталіністського штибу сумнівного походження типу “Битви за Севастополь” та іронізувати з вишиванок, вінків і хліба з салом, вважаючи, що якраз це і є згадані ідеологічні стереотипи “імперії зла”, доти, власне, це й може стати серйозним гальмом не лише для становлення і розвою нашої титульної нації, а й самої держави загалом!
  Анатолій ГОРОДНИЦЬКИЙ, письменник, член НСПУ, лауреат Всеукраїнської літературної премії імені Ірини Вільде та Міжнародної літературної премії імені Пантелеймона Куліша

Переглядів: 21
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Вхід на сайт
Реклама
Пошук
gotivkovi_krediti_bojkivshhina.jpg
 



Адреса редакції:  81652, м. Новий Розділ, Львівської обл., вул. Грушевського, 37.
Видається з 1990 року. Газета виходить щоп’ятниці.
Реєстраційне свідоцтво 
ЛВ № 102 від  4 березня 1994 р.
Тел. (03261) 3-12-89, 093-706-32-95

 
Copyright "Вісник Розділля" © 2014-2017